Вікторія

Ці три дні були дуже важкими, я так чекала виходу Макаренка з лікарняного, так чекала, що навіть не мала можливості побачити його за цілий день. У нього були дві складні операції. Виходжу з лікарні, на вулиці така злива, а я без парасольки, доведеться намокнути поки добіжу до метро.

Вихожу за територію лікарні, а переді мною зупиняється машина, я не відразу розумію, що це той самий автомобіль який я кожного дня виглядаю у вікні. Двері відчиняються

-   Сідай

Сідаю в машину вже добряче мокрою

-   Я вам тут все намочу

-   Думаю я це переживу, кажіть адресу куди їхати

-   Мене тільки підкинути до метро

-   Вікторія, чому ви ніколи не відповідаєте мені на чітко поставлене питання?

-   Пр-кт Оболонський 37г

Макаренко рушає з місця, а я намагаюся всіма силами приховати радість. З ним все гаразд, тільки блідий, напевно втомився цілий день на роботі

-   Вам взагалі відомо про такий предмет як парасолька?

-   Я не знала що буде така злива

-   На вулиці не літо, можна швидко підхопити запаленя легень

-   У мене сильний імунітет, -легенько посміхаюся

-   Здоров’я може підвести

Наступні двадцять хвилин ми їхали мовчки. Якже він вправно кермує, такий серйозний, впевнений, він навіть в машині тримає спину рівно. Ми під’їхали до під’їзду, а я так не хочу виходити, тут так добре, спокійно. Вже відчиняю двері, але він мене зупиняє

-  Вікторія, ледве не забув, -він бере свій чемоданчик з заднього сидіння і дістає порвану бумагу і віддає мені, - Я підписав вашу заяву

Я розублено беру порвану в чотири шматки бумагу і не знаю як реагувати

-   Я звільнена?

-  Вікторія, ви напевно сьогодні вже перепрацювали, ідіть відпочивати, але завтра на восьму на роботу

-   До побачення, дякую!

-   До побачення!

Я виходжу і дивлюся на порвані бумажки  і розумію, що то моя заява на звільнення. Яка я дурна, так зганьбитися перед чоловіком. Він всі ці дні носив з собою ці бумажки, щоб віддати мені їх сьогодні, але чому, міг би просто на роботі сказати, нащо її з собою тягати. Ні, цей чоловік мене точно колись зведе з розуму.

Стою під дощем і дивлюся на вже мокру бумагу в руках. Несподівано чую чоловічий голос

-   Вікторія

Розвертаюся і бачу Артема який під зливою підбігає до мене

-   Так

-    Ви свій рюкзак забули і чому ви стоїте під холодним дощем?

-    Навіщо ви розірвали мою заяву?

-   Що за звичка не відповідати на питання?

-   Що за звичка все контролювати?

-   Вікторія, ви як зі мною говорите?

-   Я завтра напишу нову, - розвертаюся піти, яле Артем бере мене за руку і зупиняє

-   Та стій ти, ви, тобто, вам не треба звільнятися

-   Треба, я прийняла рішення

-   Що за дитячий садок

Я ризиковано близько до нього, дощ його повністю намочив, по його пухким губам стікає краплі дощу, вони так близько. Стримую себе

-   Ви не розумієте, -розвертаюся піти, але його рука знову зупиняє. На цей раз він агресивно тягне мене до себе, видно що злий і не розрахував сили. Він притискує мене до себе і чекає відповіді. Я дивлюся йому в очі і тягнуся до поцілунку. Відчуваю його гарячі губи, він відповідає на поцілунок. Мої губи просто горять, серцебиття шалене, ці пару секунд як вічність. Але Артем перериває його і розгублено дивиться в мої очі. Я розумію, що він сам не очікував цього.

-   Вибачте, - ледве вириваю з себе слово, хапаю рюкзак з його рук і забігаю у під’їзд.

Забігаю в квартиру і зачиняю двері так, наче від маньяка втікаю. Що це було, що я накоїла. Переодягаюся, а руки тремтять, я досі відчуваю його губи, знову і знову прокручую це в голові. Він відповів на поцілунок, але по його погляду було видно, що не хотів цього. Він так розгублено дивився.

Мої думки перериває відеодзвінок від Діанки

-   Подруго привіт

-   Привітик

-   Вікуля, ти зможеш завтра посидіти після роботи з малим ? мені на чергування, а мама захворіла

Я няня Максика, сина Діанки, вже 5 років. Залишаюся з ним коли хворіє, чи коли терміново треба, подруга знає, що завжди може на мене розраховувати

-   Так, звісно можу посидіти

-   Вікторія, ти чого така схвильована?

-   Та ні, з чого ти взяла ? Тобі здалося

-  Викладай, я тебе вже тисячу років знаю, який вже поворот подій в твоєму житті стався? –посміхається

-   Мене Макаренко додому підвіз

-   Щооооо, як так сталося? Що ви робили ? Я хочу знати всі подробиці