5. Вікторія

Вперше прокинулася раніше за будильник. Дивне відчуття, наче й не спала. Схоже, я трохи схиблена на цьому чоловікові. Раніше я контролювала свої почуття й ситуацію, то чому тепер так важко тримати все в руках? Якби я не написала те кляте СМС, нічого б не сталося. Але тоді я не прийшла б у той момент до нього в кабінет і не врятувала його. Може, й справді кажуть: що не робиться — усе на краще.

Прийшла на роботу на пів години раніше. Не змогла всидіти вдома. Поки йшла до лікарні, змерзла навіть у пальті. Цього року жовтень як ніколи холодний. Стою біля вікна, як дурна, і чекаю ту саму машину. Робочий день давно почався, а Артема все немає. Дивно. Уперше він не прийшов на роботу. Від Діани дізнаюся, що він переніс сьогоднішню операцію на іншу дату і взяв лікарняний на три дні. Наприкінці робочого дня наважуюся написати йому. Схоже, у мене треба відібрати цей клятий телефон.

«Добрий день, Артем Володимирович! Ми мали сьогодні вранці про щось поговорити, але ви захворіли. Сподіваюся, у вас усе добре?»

Відповідь не змусила себе довго чекати.

«Вікторія, вітаю! Перепрошую, але погано себе почуваю. Можу вас попросити забути про вчорашню ситуацію раз і назавжди?»

Читаю повідомлення і так хочеться почати розпитувати, дізнатися, що з ним відбувається. Але зроблю по-іншому.

«Добре, як скажете!»

Ну давай... Я знаю, що тобі це сподобається.

«Сподіваюся, ми порозумілися. Бачите, як легко знайти спільну мову, якщо не сперечатися. Через три дні поговоримо!»

Попався. Я знала, що поведешся.

До кабінету заходить Діана.

— Подруго, новину чула?

— Яку?

— Тамарка заміж виходить.

— Ого! Я рада за неї.

— Їде на місяць у весільну подорож, тому Артем Володимирович шукає собі заміну операційної медсестри.

— Діанко, може, мені запитати?

— Ти ніяк заспокоїтися не можеш?

— Я маю бути поруч із ним, щоб не повторилося те, що сталося вчора... — і тут я швидко замовкаю.

— А що вчора сталося?

— Нічого.

— Вікторія! — суворо каже подруга.

— Будь ласка, можеш мене ні про що не розпитувати?

— Добре. У подруги з'явилися від мене секрети.

— Ну будь ласка, не починай.

— Та не починаю я. Просто боюся, що ти знову в щось вляпаєшся.

— До речі, мені вже тиждень сниться один і той самий сон.

— Який сон?

— Посеред чорної кімнати стоїть прозора скляна стіна. З іншого боку стоїть Артем Володимирович, а знизу починає підніматися чорна вода. Я підбігаю, щоб витягнути його звідти, але вода вже майже дійшла йому до грудей. Я кричу, кличу на допомогу, але голосу немає. Б'ю руками в скло, та марно. Він прикладає долоню до скла, а я — свою до його руки. Дивиться на мене і каже: «Долю не обманеш. Уже занадто пізно». І я прокидаюся.

— Ну тобі й сни сняться... Навіть не знаю, що це може означати.

— У мене дуже погані передчуття. Наче між нами є якийсь зв'язок.

— Віка, може, тобі до психолога сходити? Мені не подобається твій стан.

— Ти не розумієш мене.

— Я розумію тільки те, що через одержимість цим чоловіком ти руйнуєш своє життя.

— Добре, я піду до психолога.

Звісно, ні до якого психолога я не збираюся. Але інакше Діана не відчепиться. У мене завжди були добре розвинені передчуття, і моя інтуїція ще жодного разу мене не підводила. З ним щось відбувається, і я збираюся це з'ясувати. Хоче він цього чи ні, але я вже влізла в його життя і не відступлю.

Я не збираюся руйнувати чужу сім'ю, а тим більше забирати звідти чоловіка. У нього прекрасна дружина і чарівна донька. Я ніколи не зможу залишити дитину без батька. Цей чоловік став мені занадто рідним, щоб я втручалася в його спокійне сімейне життя і завдавала йому болю.