Артем

Чорт забирай, ця дівчина взагалі офигіла, така нагла, аж бісить. Тепер доведеться через неї міняти костюм, от тільки переодягатися мені зараз треба. Що за день, наче мені проблем не вистачає. Досі відчуваю ті тремтячі руки,  які намагаються витерти каву. Пальці, які впевненно скользять по моїй груді, намагаючий витерти все насухо. Вона була непристойно близько, але я не відразу відреагував на таку близкість. Так, Макаренко, візьми себе в руки, ця дівка і так з самого ранку заповнює твої думки, і без неї вистачає всього.

Піднімаюся на свій поверх і зустрічаю Дмитра Генадійовича, мій колега та студенський друг

-   Артем, чув новину про Івана Петровича, прийми мої співчуття, він був чудовою людиною

-   Дякую Дім

-   Не хочеш сьогодні трохи випити ? Згадаємо студенські роки

-   Ти ж знаєш, що я не п’ю, можу тільки безакогольне пиво з тобою випити

-   Домовилися, зайду сьогодні до тебе

Ми з Дімою з студентства разом, в цю лікарню він мене привів. Щось я втомився, занадто багато  останнім часом на мене звалилося. Ще ця письмениця о третій годині ночі. Найцікавіше, що я теж не спав в цей час, і справа зовсім не в обстрілах, останнім часом дуже погано сплю. Більше за все мене збісила моя реакція на це повідомлення, чорт забирай, мені було приємно, що хтось переживає. В моєму житті дуже мало людей, які питають як мої справи, а ця дівчина наче відчуває наскільки мені паршиво. Іноді вона так дивиться, наче знає про що я думаю і що відчуваю.

Мені здається я трохи перегнув з нею, дівчині добряче дісталося від мене, а з іншого боку, треба трохи вгомонити сміливість цієї письменниці, занадто багато хоробрості. Ніхто ще не дозволяв собі писати мені посеред ночі. Я звик, що мені часто брешуть, щоб врятувати свою шкуру, і ця дівчина могла спокійно зробити з себе дуру і збрехати. Але чомусь їй важливо було в той момент сказати правду. Здається, я дійсно знею перегнув.