Запасний ІдЕАл

Одна сходинка, друга. Стало важко дихати вже на рівні другого поверху. Жінка прикро вразилася несподіваним фізичним навантаженням. Це вже вдруге за тиждень у будинку, де на п’ятому поверсі розміщений її офіс, не працював ліфт.

Мар’яна зупинилася, відхекуючись.

Ну хіба ж можна так знущатися з рядового бухгалтера в приватному підприємстві з продажу пластикових виробів? Вона стільки часу відводила роботі, а їй навіть нормальних робочих умов створити не могли.

Вирішила за першої ліпшої нагоди пошукати у всемережжі відповіді на визріле раптово питання: «Чи варто залишатись на роботі, де тебе не цінують?».

Але то таки пізніше. Бо сьогодні насамперед мала застосувати інше інтернетне напучення. Ще вчора Інтернет їй порекомендував підготувати, про всяк випадок, твердий грунт під ногами. Тобто знайти запасний ідеал, якщо з Ромком дійде до розлучення.

Пів ночі Мар’яна не спала, думками вишукуючи підхожі кандидатури. Шукати, окрім як на роботі, було ніде. Мар’яна мала на те свої причини. А ті причини зводилися до простої істини − якщо вона розглядатиме не роботу, а, до прикладу, вечірки в нічних клубах чи інші публічні розваги, то хтось зі спільних з Ромком знайомих може її там побачити й Ромкові настукати, що вона пустилася берега. А цього Мар’яна аж ніяк не хотіла.

Хай краще чоловік буде завжди винний, аніж мав би причину їй чимсь дорікнути. Хоча то таке застаріле сприйняття… Он Інтернет Мар’яну вчив, що вона нікому нічого не зобов’язана. Проте Мар’яна не знала, чи Ромко це зрозуміє, й не хотіла дуже ризикувати.

Що ж там з пошуками ідеалу на роботі? Особливого інтересу до своєї персони в інших працівників підприємства жінка не помічала. Воно й не дивно. Довкола шастали лиш особи жіночої статі. Старші й молодші за неї. Одного віку з нею. Але тільки жіночої статі.

Ясно, як білий день, що швидкого пошуку «перспективного того самого запасного варіанту» не передбачалося. Аж до тої пори, поки Мар’янині думки не спинилися на новому маркетологові з маркетингового відділу. Він якраз і був особою чоловічої статі.

Мар’яна повеселішала й вирішила, що той нічогенький. Це вона раніше не звертала на доста сіренького чоловічка уваги, а тепер от, враховуючи ситуацію з можливим розлученням, варто до новенького працівника придивитися і себе йому показати з найкращого боку. Та й зарплати у маркетинговому, судячи зі заздрісних нашіптувань бухгалтера по зарплаті, ого-го!

Тобто прийшла найгарячіша пора вхопити когось там за щось там. Конкретніше, то вхопити успіх за верткий хвіст, чи могутнього бика за роги.

Ні-ні! Мар’яна не планувала зраджувати Ромкові. Поки що мала тільки зафліртувати потенційного «запасного обранця на всеньке життя» до такого стану, що мав марити нею вдень і вночі. Знову ж не без допомоги чудових рад Інтернету. Окрилена вдалою знахідкою, жінка спокійно заснула.

І от сьогодні (Мар’яна напередодні взнала нишком у секретарки), маркетолог якраз перший день у відділі після повернення з відрядження. І, можливо, вже навіть присутній на робочому місці. Тому Мар’яна, щоб справити на нього незабутнє враження, в офіс просто зобов’язана була залетіти, мов метелик − легко й невимушено.

Якби ж не отой ліфт…Жінка зціпила зуби, важко запускаючи повітря у ніздрі й продовжила шлях.

Перед дверима, що вели у приміщення офісу, хвильку-другу віддихувалася. У маленьке люстерко роздивилася себе з голови до ніг. Швидко обтерла спітніле обличчя паперовою хустинкою й нарешті, гордо виструнчивши спину, відчинила двері.

У кінці коридору прошмигнула жіноча постать. І більше нікого. Маркетолог, як собі то уявляла жінка, не наштовхнувся зненацька на неї, чи за програмою-мінімумом, не зупинився, як вкопаний, коли побачив її. Тому, що його в коридорі не було.

Мар’яна хвилин п’ять стояла у тому ж коридорі й гарячково обдумувала, що краще зробити − зайти в бухгалтерію, чи одразу податися у маркетинговий. Вирішила спочатку зайняти своє робоче місце. Відчинила двері й, невимушено кинувши вітання, з гордою поставою пройшла до свого столу. Серце вкотре стиснулося в кулак, вгледівши в кутку столу стос первинної документації на прихід товару.

Мар’яна зітхнула. Навряд чи сьогодні візьметься за це. Он в Інтернеті необхідно пошукати якісь хитрощі, щоб мати причину зайти в маркетинговий відділ. А ще й у фейсбуку пошастати. Раптом у Ромка якась пасія нова з’явилася. Мар’яна від останньої думки скривилася. Ні, не налаштована була на роботу. Аж ніяк.

Раптово поза спиною роздратовано прогугнявів головний бухгалтер:

− Мар’яно Петрівно, може нарешті поставите на прихід закуплену продукцію, а то я за себе не відповідаю. За що вам тільки гроші платять?

− Вже цим займаюся, − Мар’яна нервово взялася розгрібати осоружні папери. Та як тільки керівник вийшов з кабінету, полізла у комп’ютер: «З якою метою бухгалтер може зайти у маркетинговий відділ?»

Інформації, що могла б їй допомогти, як на зло, було обмаль. Інтернет чи образився на неї, чи може якісь магнітні бурі. Ну зовсім нічого путнього не знайшла. Глянула на годинника − майже обід. Тоді Мар’яна вирішила заімпровізувати. Підірвалася зі стільчика й бігом влетіла до маркетологів. І одразу до столу свого запасного ідеалу. Він й оком змигнути не встиг, як Мар’яна вже нависла над ним:

− Доброго дня! Мені необхідно знати, чи ви здали авансовий звіт по коштах на відрядження?