Розділ 30

– Я так і знав, що Зігфрім щось таке можете викинути. Дурень. – голос позаду мене заставив повернутися. Я просто стояв посеред кімнати, в якій майже все (лише стіл та одна стіна з книгами) було розтрощено і порожньо. На стільцях сиділи Кара та Седзеріїл, її брат, які приходили до тями. А Ленні був поряд зі мною та... Можна сказати, що заспокоював мене, сидячи поряд.
– Що?.. – я повернувся до Короля Ельфів та трохи нахилив голову у бік. Не розумію... Звідки він знає Зігфріма, це по-перше. По-друге, він що, все бачив та чув? То чому не допоміг врятувати Елайзу?!
– Бачу, Едгару, в тебе багато питань. Я все розповім. Всьому свій час. Ходімо за мною. – Король Світлих Ельфів тримався дуже добре, не дивлячись на обставини та важку ситуацію. Йому, мені здається, теж все це не до вподоби. Як і мені, звісно.
   Я втратив її. Втратив, через свою слабкість! Я слабак. Останній слабак у світі. Повівся на її довіру до мене, а треба було не робити так. Просто врятувати всіх. Я б зміг, в мене достатньо сил для цього... 
– О, ледве не забув. Каро? Седз? Ви як? – Король, перед тим як вийти з кімнати, в яку щойно ввійшов, повернувся до брата з сестрою. Вони трохи отямилися та виглядали значно краще, ніж до цього. 
– Все добре, пане. – сказали в унісон Ельфи і питання на цьому було закрито.
– Тоді, йдіть до себе. Відпочивайте та набирайтеся сил. А ви, – він звернувся вже до мене з Ленні на руках, – за мною. Час обмежено, незабаром він підготує ритуал і тоді вже буде занадто пізно... 
– Добре... Але, можна все ж відповідь на одне питання? – уточнив у Короля, адже мене турбувало де що.
– Звісно, задавай. – кивнув Король.
– А де ж все-таки Мірфгіз?.. 
– Та он я. Не мене ти шукав? Чув, у вас тут щось трапилося. – я з Ленні на руках та Король Ельфів вийшли у коридор. Позаду нас появився... Сам Мірфгіз. Особисто.
– Мір!
– Едгаре, друже! – ми не втримались і я, поставивши Ленні на підлогу, і обійнялись. Нам було не соромно, адже ми старі друзі та... Взагалі-то, я не бачив його дуже давно і нам була б не зайва його допомога. Дуже не зайва.

Елайза Моншер: 
– Ай! Та що б тебе! – крикнула зі всіх сил та з них же, вдарила по дверях. Було боляче. Але не настільки, як боляче від втрати коханого, якого тільки знайшла. Ну не знайшла, але.... Усвідомила та зрозуміла, що кохаю Едгара Ель Дер Бінрі, свого пана і нас більше нічого не зупинить. Наше кохання сильніше за усе. 
   А я пішла на відчайдушний крок. Пішла з Зігфрімом заради життя інших. Заради Кари та її брата, яким робили боляче. Заради нас. Не хочу, щоб хтось постраждав через мене. Підступний Зігфрім шантажував нас і мені нічого не залишалося як піти з ним, а потім просто очікувати на порятунок. Сил в мене кіт наплакав, тому порятунок і ніяк інакше.
   Я далеко не принцеса і принца в мене немає. І рятувати мене ніхто не буде, сказали б я, але не скажу. Едгар обов'язково врятує мене. Обов'язково.
– Ну як ти тут, красуню? – Мірфгіз, тобто Зігфрім в обличчі свого брата з'явився на порозі дверей. Схоже почув як я стукнула по ній. Вони наче тінь та світло. Темне та чорне... Красені, але здається, що той що Світлий, з темною душею, а інший навпаки. Темний зі світлою душею. 
   Я нічого не відповіла йому і хотіла розвернутися. Але. Але, мені не дали, схопивши за руку та потягнувши на себе.
– Я спитав, красуню. Тож, треба відповісти! А ну швидко відповідай! Ти як не принцеса, чесне слово... – я тягнула свою руку до себе, він мою ж, до себе. Було наче перетягування каната, але моєї руки. Не хотілося бути в обіймах цього мерзенного чоловіка, якій вчинив не тільки викрадення мене, а й вбивство. ВБИВСТВО. В нашому віці!
– Я? Принцеса? Та що ти таке верзеш? І звичайна відьма, без сил які втратила в дитинстві... – я криво посміхнулася. Несе якусь нісенітницю. Псих, не інакше.
– Не принцеса говориш? А як щодо твого батька? Він... 
– Звичайна людина, хто ж ще! – я нарешті виграла та мене відпустили, але щось було не так. І в його виразі обличчя, і в ситуації. І чомусь, він подивився на мене, а потім на камін. Тобто портрет над ним, який висів собі... Взагалі, кімната була досить гарно оформлена. Велике ліжко без балдахіна, шафа у весь зріст, великі вікна зі шторами, крісло, навіть два біля каміна! Гарно все так... Якби не одне "але".
   Портрет був досить звичайним, величезним. На ньому була зображена досить велика сім'я Ельфів. О, це Король Світлих Ельфів! Я його впізнала... Потім дружина, досить тендітна, доросла Ельфа... І був ще один Ельф, високий, стрункий, зі своєю парою... Стоп, вона так схожа на мене і вона не Ельф, без вушок, але в Ельфійській сукні... 
– Мамо?! – на портреті була зображена моя мама. Моя. Мама. – Як... Як це... Маячна... Що взагалі тут коїться... – в мене в голові все не вкладалося. Як? Чому? Як це, взагалі, чорт його забирай, СТАЛОСЯ?!
– Це досить довга історія, тому присядь і я тобі усе розповім... Чаю? – Зігфрім, вже у своєму обличчі пройшов до крісла біля каміна та сів в нього. 
– Ні, але я потребую відповідей. Негайно!
– Тц, тц, тц... Тихіше! Тихіше! Присядьте Пані Елайзо. – мені нічого не залишалося як піти та сісти на крісло. Я потребувала відповідей і негайно. І з особистих інтересів, та інтересів, які заставили мого викрадача піти на таке. Навіщо я йому? Яка з мене користь? Викуп? Схоже, він тут далеко не бідний...
– Розповідай. – дивлюся на нього і потім замовкаю. 
– Що ж... Я навіть не знаю з чого почати...  Тож, почну з себе та брата. Ми бастарди сина Короля Ельфів, наша мати звичайна прислуга у замку. Наш, тобто і твій... Був далеко не святим Ельфом. Він дуже сильно кохав твою мати, Відьму, на ім'я Теріа, яка була його єдиною парою, але зрадив їй. В нас є приказка: "В Ельфів пара буває лише раз і на все життя". Це була його помилка, адже він зруйнував власну сім'ю, втративши, як дитину, так і кохану дружину. Дитина, яку вона носила під серцем - це ти, Ела. Ти народилася у чистому коханні та тому, ти дуже сильна, і... Принцеса. Принцеса Світлих Ельфів, перша та єдина претендентка на трон, після твого діда... 
– Короля Світлих Ельфів, – підказала я, не втримавшись. – Вельсеваріїл Кох Ім Лартумре. 
– Швидко схоплюєш інформацію, кицю. – він блимнув мені оком та продовжив. – Тож, йдемо далі... Після того, як Теріа дізналася, вона втекла зі Світлого Королівства, сховавши принцесу, а далі... Далі ти знаєш. Тебе виховали як звичайну відьму, якою ти є лише наполовину. Але сьогодні все зміниться. Ти станеш собою, справжньою собою. Хоча я забігаю вперед... Я не розповів про себе...
– Ти мій брат? Жінка, з якою зрадив мій батько, була твоя мати? – нахабно перебиваю його і дивлюся в очі.
– О, та ти швидко допетрала. Так, вона моя мати та ти, моя зведена сестра. Тому я і сказав, що я бастард. Народжений не в офіційному шлюбі, як і мій брат, Мірфгіз. – ім'я брата він вимовив наче щось неприємне таке.