Розділ 29

Едгар Ель Дер Бінрі:
– Елайзо, Едгар... Де були позавчора ввечері в день вбивства Моніки? – почав одразу з головного питання Мірфгіз Раін. Він був... Дивним чоловіком і мені дуже НЕ сподобався. Як чоловік, якийсь він був... Дивний сьогодні.
    І так, я з ним знайом і досить добре, адже ми старі знайомі, а він мене не впізнав. Чи  це добре, чи ні... Хто знає, але те що він був сьогодні сам не свій і якийсь дивний, це факт. Залізобетонний, чорт його забирай, факт, який мене турбував від початку до кінця допиту.
– У своєму номері, відпочивали. – Елайза, моя кохана, дуже хвилювалася і це було видно по її лицю, хоча вона дуже добре це приховувала під байдужим вираженням обличчя. 
   Мені хотілося обійняти її і я це зробив. Обережно при обняв дівчину та став погладжувати по спині, тим самим заспокоюючи Елу. Хвилюється моя маленька... Нічого, все добре. Скоро все закінчиться і ми повернемося додому. Не хвилюйся. 
– Хто це може підтвердити? Є свідки? – не став чекати Слідчий та запитав.
– Я свідок. Хоча я кіт, але... Бачив їх, ми усі відпочивали там. – Ленні був сама серйозність на руках Елайзи у той момент. Не хотів проблем, тож, одразу відповів Слідчому.
– Це правда? – уточнив у мене Мірфгіз і я кивнув. Звісно правда, ми усю ніч були у кімнаті. Балакали, сміялися, відпочивали. 
– Так, ми не винні у вбивстві Моніки. Ми усього-на-всього подружня пара, яка приїхала у Кайзел на медовий місяць. – я пожав плечима та подивився на Слідчого. Той і оком не повів на цю заяву і тепер, мої підозри підтвердилися. Це не він, а хтось інший під його обличчям.
   "Це не Мірфгіз. Він би повів у цій ситуації себе геть по іншому. Спитав коли одружився, був радий за старого друга, тобто мене, а цей і оком не повів. Це не він, а я навіть знаю хто..." – подумав я та встав з-за столу, але в останній момент, схопив за руку Елайзу, яка все ще тримала у руках Ленні. І мої сподівання підтвердилися у момент, коли довгий стіл полетів у стіну з шафою.
– Звісно ні, бо це зробив... Пам-пам! – Мірфгіз Раін став перетворюватися. Його тіло його силует огорнув серпанок і наступної миті перед нами стояв Зігфрім. Власною персоною. – Я! 
– Де Мірфгіз, Зігфрім? Де. Твій. Брат?! – мене хвилювала доля мого старого друга, тож я мав спитати його про це.
– Брат?! – в унісон спитали Ленні та Ело, дуже здивувавшись цьому факту, а я знав. Знав та не сказав їй що вони брати. Не близнюки, але двійнята. Тінь та Сонце. Зігфрім та Мірфгіз. 
– Брат-брат, який десь за межею! – о ні. Ні, ні, ні! Це погано, він... Там один, ще й у Кайзелі... Чорт! Та він сам диявол! І ми, схоже, у пастці диявола! – Хоча мені все одно на нього... Він завжди був моєю тінню. Другим. 
– Зігфрім? Що... Що ти тут робиш?!  – Елайза була в шоку і не могла повірити в те що коїться. Це читалося у неї на обличчі. А я вірив. І щось мені підказувало, що Зігфрім міг бути причетним до цього. В його дусі таке чинити, але... Є одне питання.
– Ти поганець! – видав Ленні, але у відповідь Зігфрім лише посміхнувся. – Як ти міг вбити невинну дівчину?! Це ж Ельфа була? Так? Поганець!
– О, я ще той поганець... – тепер він ржав наче скажений. Сміх скаженої людини, яку побило життя. – Який просить піти Елайзу Моншер зі мною і негайно! – Зігфрім простягнув Елайзі руку. 
– Ні. – Елайза у відповідь лише замотала головою та притулилась до мене. – Я нікуди не піду з тобою, Зіг. Ти... Ні.
– А що трапилося, Ело? Я ж тобі подобався... – його брови піднялися вверх, а на губах все ще була посмішка. – Хоча мені звсе одноеодно. Едгар Ель Дер Бінрі розривай контракт з Елою та відпускай її. Негайно! 
– Що ти задумав, Зіг? – я нахмурився, але в цей момент влетіла... Як там її звали? Кара? О, а за нею її брат, Седзеріїл. 
– То це ти вбив Моніку, паскудо?! Як тобі не соромно! Вона була моєю подругою! – наче скажена фурія, Кара пройшла через усю кімнату та дала ляпаса Зігфріму, який не очікував цього. – Ти тварюко, яка не знає жалю! – і вона далі почала давати ляпаси йому.
– Стули пельку, жінко! Тебе не питали! Ти хто взагалі така?! – Зігфрім фон Ніар взяв у руку кулон, яку простягав до Елайзи та знов став Мірфгізом, своїм братом. Секунда і Кара причеплена до стіни невидимими тінями за горло. 
– Це моя сестра! А ну відпус... – через секунду і він висів поряд з сестрою, чіпляючись за горло та намагаючись вхопитися за щось. За життя, повітря... За все, що його оточувало. Мені дуже їх шкода... А все через Зігфріма.
– Я довго за тобою спостерігав, люба... Ти така гарна, коли хвилюєшся... А коли злишся, взагалі, просто Лялечка! – і знов скажений сміх цього... Чоловіка, який мені більше не друг. Більше ні. 
   Зараз, те що коїться... Мені здається якимось сном. Нісенітницею. Я ж знав Зігфріма дуже давно. Не з самого дитинства, звісно, але... Давно. Він мій давній друг. Зіг не святий, далеко не святий. Він робив помилки та це правда, але схоже... Я його зовсім не знав. 
– Зігфрім, відпусти їх. Вони не винні ні в чому... Будь ласка... – тихий голос Елайзи пролунав у кімнаті й Зіг перестав сміятися.
– А ти підеш зі мною? – рука знов була простягнута Елайзі. Вона подивилася спочатку на Зігфріма, потім на руку і трохи задумалася.
– Ні. Просто відпусти їх! Вони невинні ні в чому! Будь ласка!
– Тоді ні! – він нахмурився та сжав руку, а біля стіни роздався крик. Схоже, він сжав горлянки Кари та її брата, роблячи їм боляче.
– Ти догрався Зіг! – я відпустив Елу та хотів напасти на нього. Дати бій йому, але мене зупинила моя маленька Ела:
– Ні, Едгаре! Стій! – відпустив на землю Ленні, вона схопила мене за руку. – Стій... Будь ласка... Ти зробиш ще гірше... Не бачиш, їм дуже погано? – моя увага перемикнулась на Кару з братом. Я знаю, що вони в пастці. Що їм боляче, але я ж сильніший за Зігфріма... Я можу згалати його... В один момент вбити та все покінчити.
– Бачу, Ело... Але, люба... Я можу нас врятувати. Просто дай мені це зробити. – я взяв її за руки та подивився у її темні очі, які вже блищали від сліз.
– Едгаре, я... Я кохаю тебе. – і вона поцілувала мене. Я був у шоку. Нічого більше сказати не міг. Тіло заніміло, я не міг рухатися і взагалі, щось зробити. Як в останній раз, поцілувала пристрасно у губи та обійняла, прошепотівши на вухо. – Просто довірся мені...
– І тебе кохаю, Ело... Але до чого ти ведеш? – я не зрозумів її зізнання на публіці. Час минав, а ситуація становилася все гірше і гірше...
– Розірви контракт, Едгаре. Будь ласка, ці слова відчув я наче відголоском у моїй голові. 
– Що? Що ти таке кажеш, Ело? Ні! Ні! Я цього ніколи не зроблю...  Ело, припини нести нісенітниці... – я не вірив. Ні. Не вірив в те що вона каже. Елайза Моншер хоче розірвати контракт між нами та піти... З Зігфрімом. – Я все вирішу... Все буде добре...
– Ні, Едгаре... Ні, не буде...
– То що, люба? Ти згодна піти зі мною? – усміхнений Зігфрім продовжував простягати руку Елі, але вона була холодна наче лід і нічого йому не відповіла. Тож, він застосував свою таємну зброю, шантаж.оглушливий крик Кари та Седзеріїла. 
– Розірви контракт. Негайно, Едгаре. Я не хоч, щоб хтось через мене постраждав.Будь ласка, любий... Розірви. Будь ласка!
– Ело... – тільки та міг я прошепотіти її ім'я, але крик Елайзи застав мене розпореш:
– Негайно!
    І я зробив те, як вона просила. Простягнув руку та почав шепотіти заклинання, навколо якої зібрався чорний серпанок, закликав наш контракт і розірвав його. У прямому сенсі. Той впав, наче непотрібний папір на підлогу... Хоча він дійсно більше не потрібний. Сміття, не більше. 
   Відтепер, нас більше нічого не пов'язує за паперами. Чужі люди.
– Тепер ти вільна, Елайза Моншер. – тільки та сказав я, після цього, бо в горлі став ком.
– Дякую, пане Едгаре за все вам. – сказала неголосно моя Елайза та подивившись на мене в останній раз зі сльозами на очах, простягнула руку Зігфріму, тобто Мірфгізу у відповідь. – Прощавай... – і вони зникли у тінях.