Розділ 28

    Охорони по усьому готелю було дуже багато. Та й взагалі... Вперше, за кілька днів проведених тут, я чула шум за межами нашої кімнати. У готелі "Шаршар Лія" було шумно. Вперше чую подібне саме тут, наче на вулиці під час якогось фестивалю. Багато людей та не людей (ельфи, чарівники, відьми), вони постійно розмовляли десь за межами нашої кімнати, ходили як на верхньому поверсі, тобто над нами, так і знизу. Був... Шум та гам. 
    Ми, з Едгарем, тим часом вже котру годину сиділи у нашій кімнаті, за вікном навіть вже встигло стемні та чекали коли нас викличуть, але так і не дочекалися. Нас не викликали та й у готелі стало... Тихіше.
– Схоже, слідство продовжиться завтра. – висловив свою думку Едгар і я з ним була повністю згодна. Не будуть же вони мучити вночі кожного мешканя готелю та й самі вони не залізні. Їм теж треба відпочивати, тому і перенесли слідство на ранок.
– Тобто сьогодні нічого не буде? – не втримався рудий від запитання.
– Ні, Ленні. Відпочивай і ми підемо відпочивати, завтра допит. Треба добре виспатися усім.

Рано вранці у кімнаті для "допитів":
   Прокинулися ми досить рано, адже ні я, ні Едгар не виспались. Усю ніч не могла заснути, а Ед відповідно зі мною. 
   Я думала. Багато думала, про слідство, про охорону яка буде нас допитувати, про Стена, про... Усіх мешканців замку, яких ми залишили. Мелу, Тріа, Фанні, Стена та звісно, Ватару, нашого кухаря. Та й взагалі, як усе обернеться. Чи відпустять нас, чи ні. Ленні дуже сумує всіма друзями нашими, особливості за Ватару, адже зараз, зголоднілий, він хоче перекусити. І так, ми у кімнаті для допитів. 
– А можна мені трохи молочка будь ласка?.. – попросив ввічливо Ленні у охоронця, який був звичайною людиною в темному одязі та з капелюхом. Здається, той навіть оком не поворухнув, стоячи біля дверей. Йому наказали не випускати до завершення допиту. – Добре... Я зрозумів. – добавив рудий після того як йому не відповіли.
– Вибачте за охорону, але вони не люди. Тому якщо ви хочете чогось поїсти, то спитайте краще у мене. – у кімнату для "допитів" зайшов... Досить гарний чоловік. У нього була засмагла шкіра, коричнева шкіряна куртка, чорні штани та чоботи а також біле волосся. ДУЖЕ біле і здається, сяє на сонці
   "Ільпієць? Трохи є від цієї раси, але можливо, в нього лише один з батьків ільпійської раси... Тому не має довгих вух та інших особливостей тої раси. Зовнішність дуже оригінальна." – коли він зайшов я довго ще обмірковувала його расу та досить привабливу зовнішність. Але не настільки, щоб мене вразити, адже в мене є один чоловік. Один і навіки (я на це сподіваюся) коханий. Едгар Ель Дер Бінрі, мій пан, Володар Темряви. 
   До речі, щодо кімнати "допиту", то це була та ж сама кімната у якій ми проводили наші перемовини та укладали договір. То й самий довгий стіл, ті самі шафи... Все те саме, але за виключенням одного "АЛЕ". 
    МИ. НА. ДОПИТІ. Та є підозрюваними у вбивстві Моніки, Помічниці Світлого Короля... І якщо Ленні дасть покази (а він дасть), то ми невдовзі повернемося до дому і... Заживемо як раніше, тільки трохи інакше, адже ми пара. Як на це зреагують інші жителі замку – таємниця.
– Не люди??? А хто ж тоді? Виглядають точнісінько як люди... – Ленні був самим собою, завжди допитливий.
– Це тіні, мої помічники. – одним пасом руки, чоловік на ім'я... До речі, він ще досі не представився! Тож, для мене буде просто Пан Слідчий. – Дивись. – в одну мить, чоловік у формі, який стояв біля дверей та "охороняв" нас, зник, не залишившись. Просто розтанув у просторі.
– ЩО ЦЕ ЗА МАГІЯ ПОЗА АКАДЕМІЇ?! – раптом видав Ленні, але я підбігла до нього та взяла на руки. Досить йому "магії" на сьогодні та й... Вражень теж. Хай скоріше дає свої докази для слідства і ходімо до кімнати, а потім і додому повернемося.
– Це тіньова магія, яку давно використовували чародії та чародійки, але забули її. Хоча у Кайзелі багато хто раніше знав і дуже вміло користувався нею, це було... Багато років тому. Але з роками... Це забулося. Роки йшли, магія теж змінювалася та способи її користування теж. Тіньова магія не була корисна для них, не у побуті, не у битвах, хоча зараз це незамінна річ для мене. Такі муляжі гарно рятують слідство від небажаних гостей на допиті, допомагають (і на питання, живі вони чи ні, то можу сказати, що наполовину) у пійманні поганців. Тому... Вони корисні. – цей ільпієць розповідав усе повільно, чітко та з дикцією чемного пана. Але щось мені не давало в ньому спокою. Ну не був він в моїх очах якимось великим чоловіком. Звичайний слідчий, звичайний чародій. Не більше і не менше. 
– О-о-о, я зрозумів. – усю розповідь Слідчого без імені, Ленні слухав з великим задоволенням. Не перебивав, як звичайно мене, не видавав сторонніх звуків та був... Гарним котиком. 
   "От слухав би він мене так добре вдома, як слухає цього Слідчого. Було б ще краще." 
– Добре, тож... Почнемо допит. Присядьте пані...
– Елайза. Елайза Моншер. – кивнула йому трохи не сміливо та поспішила виконати наказ Слідчого, тобто сісти поряд зі своїм... Не паном! А чоловіком. Це важливо!
– Добре, Елайзо. Сідайте. Мене звати Мірфгіз Раін і я головний Слідчий Кайзелу. Почнемо допит.