Розділ 27

Едгар Ель Дер Бінрі:
    Зізнання Елайзи було наче ясне сонечко, серед темних хмар. Моя кохана НАРЕШТІ, чорт його забирай, зізналася... Зрозуміла все і зізналася у почуттях до мене. Я найщасливіший Володар Темряви, чорт забирай, мене. На жаль, не мені особисто, а моєму коту Ленні. Це... Трохи розчаровує, адже вона довіряє йому більше за мене. А він і радий! Але це не заважало підслухати їх коротку розмову та в потрібний момент вийти на сцену, наче справжній актор, продовживши спектакль.
   Ленні зрадів цій події, продовженню  наших пристрасних, емоційних розділів книги. Але рівно до того моменту, коли йому потрібно було... Піти. На деякий час з кімнати. 
   Ця ніч... Повинна була змінити усе. Перегорнути сторінку наших відносин, але... Хоча чого але? Вона і змінила усе, але трохи інакшим способом. Ми не займалися тим, чим я б хотів (все солодке по переду, тож, не поспішаємо. Все встигнемо. Треба лише час.), але ми стали НАБАГАТО ближче, ніж до цього. Розмовляли й розмовляли, про життя, про відносини, кохання, дитинство лежачи на ліжку в обіймах один одного. Іноді я її цілував, вона мене обіймала, доти доки не заснула десь о півночі. Тоді розмова плавно завершилася.
– Спи кохана... – поцілувавши її у вуста, я пішов до своєї кімнати. Так, спокуса залишитися була і сильна, але все ж таки вирішив не йти на такий ризик. Час. Потрібен час і я буду до кінця свого життя просинатися з Елою та засинати. Це буде неймовірно приємно... Але зараз, все теж непогано. Гріх шкодувати? Маємо надію на світле майбутнє.

Елайза Моншер:
   Ніч була нашою. Ні, ми не... Стали ближче у сенсі злиття, а стали ближче у сенсі відносин. Я розповіла Едгару про те що мене турбує, мої думки... І взагалі, розповіла усе-усе що було на серці, а отримала гарну підтримку у вигляді коханого чоловіка. 
   Бінрі... Не зрадить. Я знаю, він жодній колишній коханій не зрадив. Усі минулі відносини були закінчені добре. Лише... Окрім останніх, адже жінка яка спокусила Еда була настільки тупою, що не помітила що... Він не дурень і подарунки з неба не сиплються, як вона думала. Але зараз не про неї, в нас з'явилися проблеми НАБАГАТО страшніше і важливіше. 
   Я прокинулась досить пізно, сонце вже давно зайшло, поснідала... А далі все пішло наперекір. Ранок вийшов несподівано важким для УСІХ мешканців готелю "Шаршар Лія", адже ми з Едом опинилися на місці злочину. Справжнього, матінко рідна, ЗЛОЧИНУ. 
    У готелі "Шаршар Лія" вбили... Одну дівчину. Молоду дівчину, яка була помічницею Світлого Короля Ельфів. 
– О ні... Як... Як же ж так. – я не могла стримати емоцій та почала рюмсати, дивлячись на прикритий під білою скатертиною труп Моніки у її кімнаті. Тобто, здалеку, але фігуру впізнала. Висока, струнка, світле волосся... І кімната поряд з кімнатою Короля Ельфів. Моніка. 
    "Не вірю... Не може такого бути! Це... Це сон. Страшний сон, від якого я хочу прокинутися і забути. Опинитися у Замку Едгара та почати працювати, не знаючи що... Що таке взагалі може бути. Не те щоб я не знала смерті, справжньої, але трупів не бачила та й дійсно... Це страшно. Коли хтось помирає, адже ти можеш бути наступним. І ніхто не врятує тебе від цього." – думок було багато і вони не спинялися навіть тоді, коли ми сиділи на мовчазному сніданку, як і інші гості готелю. Майже ніхто не говорив у слух, всі лише шепотіли між собою. Обговорювали ранкові події та чомусь дивилися саме на нас.
– Це недобрий знак, Ело... Мене це турбує, адже... Кому потрібно вбивати Світлу Ельфу? – вже в кімнаті втішав мене Едгар та обдумував події. Наче справжній Слідчий, хоча справжній приїхав трохи пізніше. Викликали місцеву поліцію, охорону та навіть Лікарів-експертів, щоб подивилися на труп. Їм потрібно встановити причину та час смерті. Стандартна, як мені розповів Едгар, процедура реєстрації вбивства людини. І не важливо якої він або вона, в нашому випадку, раси.
– Можливо... У когось були свої мотиви щодо Моніки? Вона... Мені вчора розповіла що Кара та Седзеріїл не спілкуються з нею, хоча як Ельф та людина вона гарна. Добра, чуйна та цікава. Багато знає чого... Вона мені сподобалась... Шкода що таке трапилося саме з нею. – я сиділа на ліжку та думала про Моніку, згадуючи усі подробиці про неї. Те що вона мені розповідала, коли ми з нею спілкувалися... Її саму, взагалі, згадувала. 
   Досі не можу повірити що її не має вже. Бідна дівчина...
– Тобто в нас є перші підозрювані. Це... Добре. Ти чудо, Ело! – чоловік підійшов до мене поцілував у скроню на пориві почуттів. – А ще? Ти спілкувалася з Карою та тим хлопцем? Що вони кажуть про Моніку? В них дійсно є мотиви щодо неї? Чи...
– Чи, Едгаре... Ми підозрювані, адже лише у нас можливі мотиви. У них ні. Я чула їх розмову. Вони дійсно не любили Моніку, але вбивати... Це не їх методи. Вони хотіли підставити, а не вбити. І самі, схоже, були стурбовані цією ситуацією. Бачила їх зранку, Кара була дуже здивована... І це далеко не акторська гра. – я видихнула. Як все складно. Ще й допити ці... Нас викличуть, кожного викличуть, коли потрібно. Кожну кімнату, щоб дізнатися правду та знайти справжніх вбивць.
– В нас теж є алібі. Ленні. – Едгар погладив котика, сидячого на моїх колінах. Рудий був задоволений ласкою, а коли зрозумів Що Ед сказав, закричав. 
– ЩО?! Ні! Я не буду ні з ким говорити! Я звичайний кіт! Няв! – Ленні насупився та почав лащитися до мене. – Елочко... Люба... Не віддавай мене на допит до цих страшних дядьків... Будь ласка... – і подивився на мене, як... Як завжди. Поглядом, від якого тане серце та зупиняється дихання.
– Ленні... Якщо хочеш, можеш не говорити, але тоді... Тоді ми підозрювані. І ми, можливо, не повернемося до дому до кінця слідства. – я видихнула. 
– Що?! А я ж... Але ви дійсно не винні... А я ще й пообіцяв Стену роковий запас прочуханок, панькання та обіймів... Як він тоді там без мене... 
– Справа за тобою. Твій вибір, Ленні. – я погладила його по спині не думаючи, що він відмовиться. Адже Ленні, член нашої великої родини та не буде чинити погано, тобто відмовлятися давати показання для нашої невинності.
– Добре... Я хочу до Стена... Я обіцяв... І дівчатам теж... Я сумую за ними, Ело. – настрій Ленні впав і я почала його заспокоювати. Таскати, чухати та кохати.
– Я розумію, але нічого не можу заподіяти. Поки слідство не закінчиться, ми усі підозрювані. І твої докази, що ми дійсно були у той момент у кімнаті, а не вбивали Моніку, допоможуть нам. 
– Я дам для вас докази для слідства. – нарешті здався Рудий і ми були з Едгаром задоволені. Ми не винні, але тепер треба чекати поки нас викличуть.
   Чекати, чекати в ще раз чекати... А скільки конкретно, не зрозуміло. Навіть і близько. Може кілька годин, може і день, адже ми нікуди не поспішаємо. Наш потяг у неділю, тобто через 2 дні, тож... Сподіваємося, ми встигнемо і квитки не пропадуть.