Розділ 26

Декілька годин потому, а саме 4 години:
– Камені життя поставлятимуться через Нейтральну територію, о-о-ось через цей шлях. Але потрібен час на дозвіл, адже... 
– Я знаю, чув про їх "закони" щодо перевезення руд об'ємом більше тони за один раз. Потрібен особливий дозвіл, але я думаю, що нам його ОБОВ'ЯЗКОВО дадуть. Не турбуйтеся на кшталт цього, пане Бінрі. – договір був вже укладено, але ми все ще знаходилися у тій залі. Так, вже минув час, навіть 4 і... Зараз обговорювалися важливі моменти, питання та інші дрібниці. Письмово це було б довше та складніше, а віч-на-віч, швидше і краще. Та й взагалі, ми завжди так робимо, коли підписуємо якісь угоди чи контракти. 
    Одного разу, пам'ятаю, Гноми з нейтральної території запропонували нам угоду на постачання їх каміння. Найрізноманітнішого, від рубінів до опалу. І відтоді, в нас завжди є дорогоцінне каміння, прикраси й все таке подібне. Адже, як обґрунтувати свої дії гноми, коли пропонували контракт, то відповіли, що це вигідно. Їх каміння, на відміну від нашого, краще в якості. І вони мали рацію, з роками, наше королівство починало пірнути в Темряву. Не те щоб це було погано, але і не добре, адже каміння ставало менше... І якість погіршилася... Та що там! В нас стали погані врожаї, від кукурудзи до зернових культур. Імпорт - став нашим надійним партнером в останні часи. Тож, такі угоди - порятунок Темного Королівства від загибелі. 
– Тоді добре, Пане Лартумре. Якщо в вас ж зв'язки у Нейтральних Територіях, тоді цей момент залишаю на вас, а з мого боку тоді усі необхідні матеріали для виготовлення спеціальних вагонів для перевезення руд. 
– Домовилися. – вони стиснули один одному руки. 
– Домовилися.
    На цьому угода була укладена та ми розійшлися по своїм номерам. Я з Едгаром у наш, де зачекався вже Ленні нас, а вони... У свій, як відповіла мені Моніка де вони зупинилися. Тут, чи у іншому готелі. За той час, коли ми працювали, встигали трохи поспілкуватися з Монікою, яка була гарною Ельфою. Не даремно кажуть, що вони величний народ. Навіть звичайний Ельф, поводиться зарозуміло, ввічливо (як і усі ельфи) та спокійно. Наче вони краще за інших. Тож, не даремно. Але Моніка... Була не такою. Спокійною, доброзичливою та зовсім не зарозумілою. Тобто, вона тримала спину, обличчя, як істинний ельф, але того... Того факту в її поведінці, що вона краще за мене, не було. Наче, ми на одному рівні були. Хоча так і є, ми обоє помічниці. Вона Світлого Короля, а я Володаря Темряви. 
   Тож, не складно допетрати, що ми трохи подружилися. А щодо тих двох, то вони були якісь дивні... Самі собі на розумі. Спілкувалися лише з Королем, коли потрібно та один з одним. З Монікою, як я зрозуміла, вони не товаришують, а щодо мене... То можливо, Кара та Седзеріїл подумали, що моя скромна персона їм не рівня. Типові Ельфи, думають що вони чимось краще за інших. Нічого нового.
– Ело, ти голодна? – спитав раптом Бінрі перед тим як ми повинні були зайти до нашого номера та обережно зупинив мене рукою. Все вже завершилося і ми йшли до нашого номера.
– Та начебто ні... – я задумалася. Шлунок не кричав про те, що дуже зголоднів, але перекусити була не проти. Дуже не проти. – Але перекусити...
– Не проти? Тоді я схожу, замовлю нам щось поїсти та Ленні. – Едгар посміхнувся мені і я розтанула від його прекрасної та сексуальної, чорт його забирай, посмішки, наче масло на пательні. – А то угода була довго і я подумав, що можливо ти зголодніла...
"Який він гарний... А зараз, при тьмяному освітленні особливо гарний, прекрасний. Наче принц з дитячих казок." – спало це мені на думку і коли зрозуміла про ЩО, я щойно подумала, прийшла до тями в одну мить. 
– Так! Тобто... Кхм, так, пане. Давайте. На ваш смак замовте щось. 
"Ой дуре-е-епо! Що ти несеш, Ело? Який на твій смак?" – я в думках тисячу раз вже вдарила себе по обличчю та лаялась на себе. Дійсно дурепа...
– Добре, люба. Я тебе зрозумів. – він знов посміхнувся та обережно торкнувся моєї голови. – Скоро прийду. – і розвернувшись, пішов по їжу для нас. Тобто мені та Ленні.

Через секунду у кімнаті:
– Ленні! Ленні, просинайся! Просинайся! Я... У мене новини! І вони мені не подобаються!!! – я залетіла у кімнату зі швидкістю мільярд миль у годину та почала шукати пухнастого. Мені терміново потрібна його допомога. Він. Він мені ДУЖЕ потрібен, адже хто ще в такий тяжкий для мене момент вислухає, дасть пораду та заспокоює? Правильно, ніхто окрім Ленні Ель Дер Бінрі!
– М? Ело? Що тра-а-апилося... – Ленні прокинувся та позіхнув, а потім став на лапи. – Так що там трапилося? – погляд зелених очей зупинився на мені. 
– Ленні... Я, жінка якій... Багато-багато років почала поводитися, як дурепа. Нести нісенітницю, не дивитися в очі та РЕАЛЬНО нести нісенітницю... Ед і я... Він...
– Ближче до суті, будь ласка! Не томи! – цікавий блиск з'явився у погляді киці, на ім'я Ленні. Щось це мені не подобається.
   "А чи не розповіси він усе Едгару після мого зізнання?.." – подумала я про себе, але все-таки зізналася Ленні. Хоча це говорила йому ще вчора. Но то тоді, вчора, бо була не впевнена у своїх почуттях до Едгара, мого пана, а тепер... Тепер впевнена. І моя поведінка - тому прямий доказ.
– Здається, Едгар Ель Дер Бінрі мені дійсно подобається! – зізналась і закрила обличчя руками, а потім почала рюмсати.
– Так це ж гарна новина! Це взаємно! – "зрадів" Ленні та посміхнувся, а потім, здається, зрозумів що щось не так. – Ело? Ти чого? Це ж гарна новина! Тепер ви можете бути разом... Чого рюмсати? 
– Та це катастрофа, Ленні! КА-ТА-СТРО-ФА! Справжня катастрофа світового... Ні, вселенського масштабу!!! – заплакані очі витерла швидко рукавом довгої сукні та встала з ліжка. – Ми... Я... Я тобі розповідала учора. Ми різні. Нам... Не бути разом. Це погано... Він... Я... Ми... – він емоцій, які мене переповнювали, я почала задихатися. 
– Ело, спокійно! Спокійно, все добре....
– Ми будемо разом і ніхто нам цього не заборонить. – роздався знайомий голос позаду і я обернулася. Ед. Він стояв позаду і... 
– Ти... Багато чув?.. – швидко перейшла на "ти" я та спитала Едгара. Стало у мить незручно. А якщо реально багато чув, то... То тепер що робити мені? Що казати? Він чув про моє зізнання йому, чув про катастрофу... Невже образиться на мене? За усі ці слова...
– Кожне. Твоє. Слово, люба. – і на його обличчі раптом з'явилася посмішка. Якась дивна, радісна... Він... Радіє??? ЩО?!
– Кожне.... Я... Ед... Тут така справа... Ти розумієш, що... – мені стало прикро за свої слова щодо нас, адже насправді,  він дійсно мені подобається... Можливо, я навіть його кохаю і отже, я почала балакати без зупинки. Нести якусь маячню. Про себе, про нього, про відносини, про місто. Все, що йшло у думки. Причому, повну, а Ленні мовчки дивився на нас, наче... Хотів продовження цієї вистави. 
   "Принесіть мені ласощі та щось смачненьке! Я чекаю на продовження!" – ось що говорили його очі та погляд. 
    Тим часом маячня продовжувалася, але в один момент спинилася. У той самий, де цей неймовірний чоловік підійшов до мене швидким кроком та поцілував. Я була в повному шоку від його учинку... Хоча цей прийом він використовує вже не в перше! Неможливий чоловік! Поцілунок був пристрасним, гарячим, як і його руки на моїй талії. Вони обпалювали, наче вугілля в печі, але водночас плавили наче зливки заліза. Кували його на щось таке... Цікаве.
– Я чекав на ці слова, Ело. Ти не уявляєш наскільки... Це змінює геть усе. – прошепотів після поцілунку мені у вуста Едгар. Тепер він Едгар. Не пан... Тобто пан, але не пан. Тепер. З цього самого здається моменту. 
– А що це змінює? – наче остання дурепа питаю я, не розуміючи АБСОЛЮТНО нічого з того, що він сказав мені. Не те що б я дурна, або щось таке, але зараз просто не розумію його от і все.
– Наші відносини. І що тепер, ти вже не моя помічниця, Елайзо Моншер. А моя жінка, яку тепер треба кохати, балувати та ще раз кохати! – мене раптом підняли на руки, наче принцесу. Ой що коїться?..
– Ед! Що ти робиш? Постав мене на підлогу! Швидко! Мені страшно! – я не розуміла його мотивів, доки він не подивився на Ленні. З якимось натяком. ЯВНИМ натяком, а потім почав говорити:
– Друже, не міг би ти... Ну сам знаєш... 
– Добре! Добре! Зрозумів вас! – Ленні зістрибнув з мого ліжка та направляється до виходу з кімнати. Було чутно лише його кумедне буркотіння, наче старого кота. Чи діда. Кого більше, не ясно. – Ох ці шлюбні сезони людей... Не дають спокою бідним, нещасним тваринам... Зараз же не весна, щоб так часто займатися коханням! Хоча і мені було б непогано знайти якусь гарну, білу кицю...
– І не буркоти там! – наказав "строго" Бінрі, – То що, продовжимо?.. – звернулись вже до мене і поцілували у скроню, а я лише посміхнулася у відповідь, адже не знала як реагувати на все це. На все... Що відбувається. Так швидко, наче політ стріли у ціль. Не те що б це мені не подобається, але це трохи бентежить мене... Що так все швидко відбувається. – Ело? Все добре?..
– А? Так... Так. Не турбуйся, Едгаре. – я посміхнулася та виставила руки вперед, наче говорячи, що все добре. Хоча все і було добре. Майже.
– Хочеш про це поговорити? Я не буду наполягати, але... Якщо не хочеш продовження, його не буде. Можемо сьогодні просто поговорити, а все інше відбудеться тоді, коли ти будеш готова і сама цього захочеш. Я думаю, що тобі це потрібно... Потрібно поговорити. – турботливий Ед поклад мене на ліжко, присів поряд. Його рука погладила мене по голові.
– Ед... – я хотіла б почати говорити що все добре, але це не правда. Все було погано і мене турбувало те, що все так відбувається. Була проблема і без неї, можливо було б продовження... Але не цього разу. – Я турбуюся через наші відносини. Все так... Швидко відбувається. Моя закоханість, твоя... Ми... Що буде з нами коли ми повернемося? Як сказати іншим? Що буде з нами далі, коли минуть роки?.. Розумієш, усе це... Та ще й те, що ми різні... Ти ж чув, що я говорила? Ми різні. Ти пан, а я твоя помічниця... Що скажуть інші?..
– Ело, я спитаю лише одне... Тебе дійсно турбує думка інших? – спитав мене раптом Бінрі, зазирнувши в очі.
– Ну... Це складне питання, але... Так. Трохи. Ти ж не остання людина у нашому Королівстві...
– Ело, кицю, я пан. Я Володар, чорт забирай, його Темряви! Мене не цікавить, якщо тобі цікаво, думка інших. Мені на неї начхати, хто про що подумає про мене у цьому випадку. Я обрав свою дівчину. Своє кохання, свою долю. Обрав тебе. Якщо їм щось не подобається, а я думаю, що ти їм дуже сподобаєшся, то є Нейтральна Територія. Хай їдуть сюди. На крайній випадок є Світле Королівство. Так що... Не турбуйся, будь ласка, та не забивай свою голову цими думками. – він погладив мене по голові, трохи зіпсувавши зачіску. – Домовилися?
– Так... – він має рацію, тому погодилась з ним. Про це я... Не подумала. Дійсно. Я не така погана вже і партія, та й люди мене знають... Він мені подобається, я йому подобаюсь і все тут. А все інше не важливо...