Розділ 25

 – Пане, а чому саме зараз? Наші перемовини повинні були ж бути ввечері... За вечерею, а не обідом. Ми ж щойно поснідали. – я йшла за Едгаром, який йшов дуже швидко. Високий зріст, довгі ноги та широкий крок не мали шансів проти... Мене. Усієї мене.
 "Ельфи. Скоро, я зустрінувся зі світлими. З Першим та Єдиним Королем Світлих Ельфів. Цікаво... Який він? Адже я ніколи не була у Світлому Королівстві та... Мені цікаво. Дуже! А знайомство... Я і не мріяла про це. Але таке життя та іноді такі сюжетні повороти трапляються." – обмірковувала я про себе, поки ми йшли до потрібної зали. Так, готель "Шаршар Лія" представив нам та Світлим, як вельмишановним (за гроші, звісно), панам та пані окрему для цього залу. Там був великий стіл на двадцять персон, стелажі з книгами та багато чого цікавого, зокрема вид на озеро. Так-так, те саме озеро, над яким учора ввечері ми пролітали на драконі... Це... Це був наче солодкий сон! Приємний такий...
– Я отримав листа, тому ми йдемо прямо зараз! – гарний настрій пана - запорука успішного договору. 
– Ед, стій! Я... Я знов когось відчула! Знов! Стій! – перед тим як зайти до зали та бути в доброму настрою як пан, я схопила за руку Едгара та повернулася до коридору. Там нікого. 
– Що? Ело? Ти в порядку? – він зупинився та подивився кудись поверх моєї голови, поклавши тим часом на неї руку. – Ело... Тут нікого... У тебе все добре? Як відчуття? Може краще до кімнати підеш, відпочинеш?
– Ні, все добре! Чесно! Просто... Просто я дійсно когось відчула! Як тоді! Повір мені! – тримаю міцно за руку та дивлюся в очі Еду. Ну ж бо, повір! Я дійсно когось відчула... Він знов не бажав зла мені, а просто слідкував, але! Це вже переслідування і мені таке ДУЖЕ не до вподоби! 
– Добре-добре, люба... То ж, він знов просто слідкував? – уточнив у мене Едгар і я кивнула. – Хм, добре... Тоді, якщо ти не проти, я про всяк випадок дам тобі оце. – чоловік дістав з кишені якийсь браслет, до речі, гарний. Срібне кільце і на ньому було чорне каміння, по усьому колу браслета. Витвір мистецтва, не інакше.
– О, це що, від сторонніх очей? – уточнюю, бо таке десь я бачила вже точно, але не пам'ятаю де. Гарний. І чорний колір
– Так, люба. Тепер ніхто не буде тебе турбувати... 
   Я була рада, що Едгар... Тобто, пан. Мій пан так про мене піклується, що навіть десь знайшов браслет від сторонніх очей. Це... Було дуже приємно з його боку. Дуже. 
   Після нашої розмови, ми зайшли до великої зали та присіли за стіл на двадцять персон. Я вже говорила, що зала була з видом на озеро? Так, скажу ще! Це неймовірний вид... Я с захопленням дивилася б і дивилася на нього годинами, але з'явилися Ельфи. Тобто, звичайна прислуга. До кімнати першою зайшла Ельфа і я  одразу зрозуміла що вона прислуга. Сукня  проста, але вишукана водночас. І це... Дійсно схоже на стиль Ельфів. Ці візерунки у вигляді листків, квіточок по всій довжині сукні та зелений колір... Все це дійсно дає знати, хто переді мною. Навіть, якщо вуха скриті під довгим, світлим волоссям. Хоча зазвичай, Ельфи прибирають його назад, роблячи зачіску схожу на мокре волосся. Наче після душу. 
– Пане Бінрі? Пане Едгар Ель Дер Бінрі... Король Світлих Ельфів - Вельсеваріїл Кох Ім Лартумре. Прошу, пане Лартумре. – вона відійшла у бік, пропускаючи самого пана і...           У той момент, коли він ввійшов, я зрозуміла що ми знайому. Не знаю як, де, коли, але відчуття... Що ми знайомі. Все-таки, знайоме для мене і я не знаю як описати це дивне відчуття, яке відгукнулося у своєму серці. Ця висока, струнка наче тростинка постать знайома мені краще за будь-які інші. 
   На вигляд, йому дійсно багато років. Світле волосся вже давно сиве, довга борода та довгий, зелений плащ. Корони на ньому не було, тож, якщо не знати хто він, то можливо подумати що він просто похилий ельф, якому тисячі років... Щодо зовнішності його, то в нього гострі риси обличчя, орлиний ніс як у Едгара, тонкі вуста та дуже великі очі насиченого зеленого кольору, які зараз на мене дивляться. Уважно так...
  А ще, аура. Вона має значення і є у багатьох істот, але ця аура, світло-зелена, вражає. Сильна люд... Тобто, дуже сильний ельф, як ззовні, так і всередині. Величний і тримається так само, велично. Неймовірний чоловік.
– Пане Едгаре Ель Дер Бінрі? – пролунав голос Короля Ельфів. Низький, оксамитовий... – Приємно нарешті познайомитися. 
– Так, і мені приємно познайомитись, Пане Лартумре. – Едгар встав зі свого місця і вклонився. Король зробив теж саме, а потім Ельф спитав, дивлячись на мене:
– А це... 
– Я помічниця пана Едгара. Тобто, пана Бінрі, мене звати Елайза Моншер. – я зробила кніксен та підійшла до свого пана. 
– Приємно познайомитися, Елайзо. – Король кивнув мені, а потім представив своїх слуг. – Це Моніка, Кара та Седзеріїл, мої піддані. – Монікою була та сама перша дівчина-ельф, яка представила Короля. Щодо двох інших, то вони були близнюками. Ельфи усі схожі, але у цих двох, було одне лице на двох. Елегантні риси обличчя, темні очі, вилиці та пухлі вуста. – Тож, почнемо читати угоду та працювати. – одразу перейшов до суті Ельф і після того, як ввійшли ті двоє, робота почала кипіти.