Розділ 24

Едгар Ель Дер Бінрі: 
   Вечір з Елайзою навіть краще ніж я планував. Де що пішло по плану... Наприклад, політ над Кайзелом, яким Елайза, здалося дуже захопилася... А де що ні. Тобто, це не зіпсувало вечір, а навпаки, поліпшило його і це прогулянка у центрі. Ми зайшли перекусити після польоту у "Лавандове поле", ресторан де подають найсмачніші вечері. Там і риба, і м'ясо, усе що побажає душа клієнта. А потім, на Місцевій Площі, яка ввечері сяяла мільйонами ліхтариків різних кольорів, танцювали вальс. Грало багато музикантів і було досить шумно, але почувши знайому мені мелодію вальсу, я одразу потягнув за собою кохану Елайзу та ми почали кружляти серед інших пар. 
    Той момент.... Був досить особливим для нас, тож під кінець, я навіть, захотів її поцілувати. Але не став, бо день в нас був і так важкий, хоча її губи... Виглядали досить привабливо і дуже спокушали до поцілунку. Нереально спокушали... Червоні, наче спілі яблука. Не пухкі, але і не тонкі. Саме те, що треба.
   Після побачення, я проводив Елайзу до себе у кімнаті, поцілував у щоку (каюсь, не втримався, бо це насолода для мене, — цілувати Елайзу), а потім пішов до себе. Ленні звісно зацікавився нашим побаченням, але розповідь про те, як пройшов вечір, лишив Елі. Хай вона розповідає, а я потім поцікавлюся у нього.... На кшталт того, що вона сказала йому. І про мене. І про вечір. На кшталт всього.
     Вечір пройшов навіть краще, ніж я розраховував. Тож, залишилося діло за малим... Щоб вона розібралася у своїх почуттях до мене, але це і так зрозуміло... Вона кохає мене. Хоча поки цього не зрозуміла. От і все.

Елайза Моншер:
   Наступним ранком, який наступив аж у дванадцяту годину дня у мене (як в Едгара, не знаю), я прокинулась досить у непоганому настрої. Трошки засмучена учорашніми своїми думками, які й зіпсували вечір... Але все йде ще не погано. 
   Тобто, є погані моменти нашої подорожі... Не без пригод. От Ленні, наприклад! Хто знав, що він сидів майже усю дорогу у валізі? Правильно, ніхто! І те, що він з нами, це нонсенс... 
    А що з ним, таким балакучим негідником робити, не те що я і гадки не маю... НАВІТЬ ЕДГАР НЕ ЗНАЄ. 
– Елайзо? Ленні? Ви вже прокинулися? – не згадуй чорта, він і сам прийде. Щойно думала про нього, про те що він не знає куди дівати Ленні, а він і сам постукав у двері. 
– Так, секунду.... – я застібнула останній ґудзик на своїй сукні та пішла відкривати двері. – Доброго ранку, Ед...
– Так-так, доброго, Господарю! – зітхнув Ленні та бувши ще на ліжку, потягнувся і розтягнувся у весь зріст. Тепер його морда була догори дриґом до нас, бо він лежав на спині.
– Добро Ело... Ти голодна? Ленні? – він просканував нас своїм зором, а потім я його. Начебто, нічого незвичайного... Біла сорочка, штани, чоботи... Як завжди, вишукано і бездоганно, але щось не так. 
– Та-а-ак! Їсти.... – роздався сумний голос Ленні з ліжка. – Замов, будь ласка, мені чогось... Чогось молочного!.. Чи є у них сир? 
– Думаю так, але треба питати. Добре, я зрозумів тебе. А ти, Елайзо? Їсти хочеш? – тепер звернулися до мене. Шлунок, як завжди, у не потрібний момент, видав мене. От же ж...
– Так, можна і поїсти! Сходимо у ресторан при "Шаршар Лії"? Чула про їх чудову кухню та дивні страви... – про страви чутки стали ходити не так давно, після зміни головного шеф-кухаря. Говорять, це жінка і вона дуже смачно готує. Так, загалом шеф-кухар - чоловіча довідка коли це стосується ресторанів та кафе, а вдома повинна орудувати жінка. Але... Тут інша ситуація. Вона і вдома, за чутками, готує прекрасно і на роботі вправляється досить добре. Настільки, що стала самим популярним шеф-кухарем на Нейтральних Територіях. Чула, що сам Король Світлих пропонував їй роботу, але вона відмовилась. Дивовижна жінка. І можливо, сьогодні я з нею познайомлюся.
– Тоді зараз замовлю Ленні сиру та ще чогось у номер, а ми на сніданок...
   На цьому і вирішили наш на найближчий час. Спустившись до ресторану, замовили їжу для голодного Ленні та прослідкували, щоб її доставили, а потім для себе. 
   Ресторан, до речі був таким, яким я його й уявляла. Величезна зала з золотою люстрою, яка звисала зі стелі, картини на усі стіни з видами на мільйони золотих монет, свічки на кожному столі, але майже нікого немає з постояльців... Ми та ще декілька. От і все.
– Ело, що ти замовиш? – ми присіли майже посередині зали та нам, майже одразу, принесли меню. Вибір був великий. І блюда з морськими продуктами, і м'ясні, супи... Все що забажаю. Я зупинилася на сирному супі, на друге взяла макарони з креветками під соусом Беша та каву.
   Едгар замовив такий самий суп як у мене, картоплю зі стейком (бо зараз вже обід, та треба поїсти досить добре, як зазначив мій пан) та чай. Замовлення офіціант записала у свій блокнот та зникла з наших очей. Ми залишилися вдвох. Знов. 
– Так... Як тобі вчорашнє побачення? Тобі все сподобалося? – я була здивована його питанням після деякого часу тиші. Про вчорашнє побачення питає? Ну добре...
– Так, звісно... Це було... Дуже мило з твого боку, Ед, запросити мене на побачення. Воно  мені сподобалося, але якщо ти думаєш, що я так швидко передумаю та погоджуся залишитися... То ти дуже, дуже помиляєшся. – я посміхнулася та схрестила руки на грудях. Кумедний він. Думає так просто мене купити... Одне побачення і все? Розтанула як масло на пательні? Ні... Не залишуся, хоча і думала про це. Про нього, наші відносини, які становлять складніше... І не раз думала. Тож... Поки хай думає, що все ще не передумала. Не буду говорити, що він починає мене приваблювати. Не буду, от і все!
– Добре... – він трохи нахмурився і шумно видихнув. Тяжкий на характер чоловік. Нічого більше сказати не можу. Складно з ним! – Тоді, смачного, Ело. 
   Нам тим часом принесли їжу і далі сніданок пройшов у повній тиші. Було чутно стукіт ложок, вилок та розмови за чашкою кави похилого віку пари за сусіднім столиком.