Розділ 23

    Після польоту над Кайзелом та дуже цікаво проведеним часом з Едгаром у місті, у самісінькому центрі Нейтральної території... Де ми гуляли, їли місцеву їжу, дуже багато розмовляли, танцювали під вуличних музикантів (цей момент був дуже особливим, адже я ніколи не танцювала на вулиці... Та ще й зі своїм паном....) та взагалі, дуже гарно розважалися, проводили час разом... Думаю, не треба казати, що побачення пройшло ДУЖЕ добре? Навіть, занадто добре. І я, здається, навіть... Ну... Того... Трохи закохалася в Едгара. 
   Сама у це не вірю і не очікувала на те, що так станеться взагалі, але... Едгар змінив мою думку про себе. Наче, спеціально став... Став таким НЕРЕАЛЬНО ШИКАРНИМ героєм у моїх очах. Став іншим, не таким... Таким як раніше, хоча я знаю його ДУЖЕ довго. Понад триста років. І спеціально закохав мене у себе, щоб... Щоб потім женитися на якійсь маркізі і кинути мене. Точно. Навмисно!
   Ці думки, які знов зіпсували мені настрій... Але з'явилися тоді, коли все закінчилося. І можливо, це навіть краще, ніж я б ходила останок вечора сумна та зіпсувала вечір нам. Побачення досить швидко завершилося, хоча прогулянка по центру мене дуже... Вразила. Як і танець, а саме вальс, на який мене запросив Едгар. Було дуже весело, романтично і несподівано, коли він нахилився до мене. Його губи близько-близько, а вуста майже накрили мої. Нічого не було у такий інтимний момент чутно. Лише... Стукіт мого серця, яке шалено билося. І з кожною такою миттю, все швидше і швидше... 
    Я тоді не дала поцілувати себе, але запам'ятала, що він дуже хоче цього. ДУЖЕ. 
    А після завершення, мене провели до дверей, під нескінченний потік питань від Ленні. На кшталт цих:
– Хей, закохані! Як побачення? Де були? Що бачили? А мені розповісте? Ело? Ед?
    Едгар поцілував мене у щоку перед тим як піти, побажав гарних снів, не відповів нічого Ленні та пішов до себе. Дивно, але нічого з цим не поробиш... Такий він, Едгар Ель Дер Бінрі. Дивний чоловік.
    Я своєю чергою лише помотала головою, говорячи, що не зараз і посміхнулася. Не зараз, котику... Не зараз.
    Погладивши Ленні за ушком та кілька секунд його помацавши на руках у своїй кімнаті, я почала готуватися до сну. Ленні вирішимо спати сьогодні зі мною, а я і не була проти...

Часом потому:
– Все пройшло навіть краще ніж планувалося, Ленні... Навіть краще... – видала я, часом потому лежачи у ліжку і дивлячись у стелю. Прийняла душ, зробила усі ванні процедури, перевдяглась у нічну сорочку та лежала на ліжку, та гладила Ленні. Він був дуже задоволений життям, адже я його погодувала та мурчав на усю кімнату, тому... Я зізналася йому.
– О... А чого таким тоном? – спитав кіт. У місячному сяйву була нахмурена його мордочка, але у голосі був сум. – Що сталося, Ела? Все добре? Ви посварилися? 
– Та ні, все добре, Ленні... Але... Але... – я не знала як зізнатися йому в тому, що... В мене є багато сумнівів щодо наших з Едгаром відносин. Що ми не просто різні, а ДУЖЕ різні. Наче з різних світів. Хоча так і є, майже. Наші положення... Він є він, Володар Темряви, Темний Король, а я... Я то я. Відьма без сил, звичайна людина і просто його друга рука. Була... Тобто, до закінчення цієї неділі, стану взагалі ніким. 
– Але? – трохи збентежено спитав кіт. – Не томи, Ело... Я ж бачу, що щось не так. Викладай як є.
– Я сумніваюся щодо нас. Нас, Ленні. Чи можемо ми бути разом?.. Я ж звичайна відьма, без титулу, з грошима звісно, але... Але без сім'ї. Я ніхто. А він... Ед Володар Темряви! Він перша людина у нашому Королівстві! А хто я... Нам... Нам не можна бути разом. 
– Можна. Тут, ви звичайні люди. Приїжджі. І ваші титули, тобто Еда, тут не працюють! Тому, на кшталт відносин можеш не паритися! А вдома... Вдома так, він... Він мій хазяїн, Володар Темряви Едгар Ель Дер Бінрі... І думаю, що він дійсно тебе кохає. По-справжньому. Хоча ні!
– Що ні?.. – вставляю свою репліку після його монологу, не розуміючи куди він веде. Дуже розумний кіт і дивуюсь з цього кожного разу. 
– Я ЗНАЮ що він тебе кохає. Я бачу це. У його поведінці та головне, в очах. Так що, на кшталт цього не думай занадто багато. Все в вас буде добре. Не переживай! Я у це вірю!
– Я... Я намагаюсь. Не обіцяю, але... Добре. Дякую. – що відповісти більше, я не знала. Тож, просто погладила його та заснула, не почав думати більше. Адже, якби почала, то не зупинилася б... І думок було більше. І не факт, що гарних. 
   Ед кохає... Дійсно кохає... Не вірю... Мозок відмовляється вірити у це. Але серце говорить інше. Воно то кричить від болю, то співає, наче соловейко зрання... Все якось дивно складається. Дуже дивно і отого мені не легше, а навпаки, важче...