Розділ 21

У "Шаршар Лія", через деякий час.

Елайза Моншер:
    "О, а я тільки зараз помітила, що кімната була величезна та ще й у пастельних кольорах... Рожевий, бежевий... Яка краса!" – після відпочинку, який я в нахабну влаштувала собі після подорожі... Щойно почала помічати свою кімнату. В замку в Едгара Бінрі вона теж добра, не така звісно велика, але цілком моя. Немає там балдахінів, картин чи ще чогось такого... Незвичного. Але я люблю свою кімнату за те, що там ліжко з матрацом, який обирала САМА. Не одразу, але з роками. Взагалі, я багато чого там обрала...
    З меблів там одномісне ліжко, тумба біля нього, шафа та стіл зі стільцем. Там іноді я пишу щось. Листи, чи ще щось... О, тут, у Кайзелі стоять кілька крісел, а мене лише одне. І не таке... 
— М'яке, як я і думала... – Присівши на нього, одразу зрозуміла, що воно як на вид м'яке, так і коли сідаєш на нього. Дуже м'яке. Саме те, щоб сидіти темними вечорами та читати книжки.
    Довести думку та і взагалі, щось далі робити мені не доводила записка, просунута під дверима. Я спочатку ляснула віями та не зрозуміла, навіщо? Від кого, знала на мільйон відсотків, але... Брати не стала. Не одразу. Кілька секунд дивилася, а потім плюнула на це і взяла у руки. Але як тільки мої пальці торкнутися паперу, то у кімнаті приємно запахло. Це лаванда? Приємно... А буквально за мить, я розгорнула записку, але на ній нічого не було. 
– Він що, знущається з мене? – я нахмурилась та хотіла б зім'яти її, але на білому паперу почали с золотим сяйвом, проявлятися, наче крізь темряву, чорні літери. Одна, інша, а кілька секунд потому, увесь текст.

~Любій Елайзі~

Я, Едгар Ель Дер Бінрі, Володар Темряви та Володар Темного Королівства, хочу запросити тебе, Елайзу Моншер, дівчину мого серця на побачення о сьомій вечора. Зайду за тобою (хоча ти у сусідній кімнаті, але все одно зайду), рівно в сім. Одяг - офіційний. Відмова не приймається. Своє незадоволення можеш висловити після побачення. Вислухаю у будь-якому випадку. Не псуй, будь ласка, цей прекрасний вечір нам обом. Дякую, що прочитала цей лист. До зустрічі, люба!

Твій Едгар, Володар Темряви та Майбутній чоловік.

    "Отакої... Та він... Та він знущається з мене?! Я і на побачення? Та ні за що! Я тільки позбавилася його... Закоханий дурень! І що він про себе тільки думає? Що весь такий... Гарний з себе (хоча це так і є), привабливий, як ззовні, так і всередині. На кшталт першого, тобто ззовні, не сперечаюся, але щодо другого... Він не поганий, не настільки щоб його ненавидіти. Але останнім часом, особливо після того, як дізнався що я йду, поводиться як... Дурень. Якому тисяча, чорт його забирай, років! Хоча завжди, скільки знаю його, дурнем він не був. Ні в одному оці. Тож... Все невчасно і все стає дедалі заплутаніше. Ще й це, як на зло, не вчасне зізнання у коханні..." – я схопилася за голову та шумно видихнула. Що коїться... Це просто у голові не вкладається. Якась маячна, не інакше!

Рівно сім вечора, все ще готель "Шаршар Лія":
   Рівно в сім роздався стук у мої двері і я пішла відкривати. Едгар... Він зайшов за мною як і обіцяв о сьомій. Рівно. І відмов цей чоловік не знає, тож, довелося йти на поступки. Піти на побачення, хоча я не хотіла. Хоча хотіла. Тобто... Я заплуталась. І не знаю тепер які в нас відносини. Все ускладнюється... З кожним днем все більше і більше. Чи подобається він мені, чи ні... Я не знаю! Тобто, ззовні претензій немає, але щодо його особистості. То... Він Володар Темряви. Перша людина у Темному Королівстві і хто йому подобається? Я, звичайна відьма без сил, титулу, зв'язків і взагалі, звичайна Помічниця. Не більше і не менше. Тому, цей факт не дає мені спокійно прийняти його почуття. Не дає і все!
    Тож, на побачення я вдягалася як і замовляли. Офіційна сукня зі свята Едгара, ну та, ніжно-рожевого кольору до полу та взяла до неї хустка схожого кольору. Вийшов непоганий образ. На кшталт зачіски... Тоді я перестаралася, тож сьогодні, просто розчесала волосся та прибрала у низький хвіст, залишивши декілька прядок спереду. Хоча я просто зробила хвоста, бо не маю ніяких шпильок або прикрас. Ось вся правда. Вийшло непогано. Трохи недбало, але зійде... 
– І все, я готова... – прошепотіла сама собі, коли вставала зі стільця та пішла відкривати двері для Едгара. – Офіційна сукня та образ. Як замовляли, Едгаре Бінрі... – відкрила двері та побачила свого кавалера на сьогоднішній вечір. При параді весь... Чорний костюм з піджаком, жилеткою та білосніжною сорочкою. 
– О... – його погляд, який перейшов з Ленні, сидячого поряд на мене змінився в мить. На... Якийсь дивний. Незрозумілий для мене, хоча Ед в більшості випадків наче відкрита книга. Але зараз... Його погляд мені нічого не говорив, не змогла прочитати що написано в нього на обличчі. – Елло... Ти... Ти маєш чудовий вигляд. Ходімо? – чоловік кліпнув очима та посміхнувся, став як завжди. Нахабним та веселим.
– Звісно... – я посміхнулася та кивнув, взялась за простягнутий лікоть. Ми відправилися до виходу з кімнати, а потім до виходу з готелю... Що мене за побачення чекало, гадки не мала, але щось мені підказувало, що все пройде непогано. Можливо, навіть, добре.