Розділ 19

    "Шаршар Лія" - готель, найкращий у місці та звісно його розміри вражають, як ззовні, так і всередині. Все таке світле, чисте та гарне приміщення, прикрашене не золотом, а килимами. Хоча усілякі різні прикраси у вигляді свічників з позолотою, чорними свічками.... А килима були неймовірні. Різних кольорів, але в більшості, це були червоні відтінки. Темні, світлі... Це дуже вражало. Про нього, цей місцевий готель, ходили чутки навіть у Нувлері, що колись... Сюди приїжджав сам Король Світлих. Перший і єдиний. Так, в нас Володар Темряви, то в них просто Король і це... Цікаво, бо я ніколи не бачила його, навіть на полотнах. А завтра все зміниться і  я побачу їх Короля.
    У Темних змінювалася влада, тобто перед Едгаром, був його батько, перший Темний Володар. А потім пішов у відставку (за особистих причин) та його місце посів мій пан. У Світлих він один був і є ВІН. Можливо, колись у мого пана теж будуть діти і його місце посяде син, нащадок... 
    Від цих думок в мене стало важко на серці. Син. Ед. Діти, дружина і це далеко не я... Колись, в нього це все буде, як і у мене (я знаю, бо мрію про це найбільше всього на світі!). А нам не бути разом, бо ми різні. Дуже. Буквально з різних світів. Він пан, Темний Володар і хоч зараз зізнається у коханні мені, говорить усе це, але надовго?.. На який час його вистачить терпіти мене та мій складний характер? Та і моя особистість... Без титула, не маю нікого за спиною та нічого, буквально. Тобто мою щось, але не багато. Не більше, ніж звичайна людина.
    Усі жінки, з якими він зустрічався, хоч їх було небагато, але усі вони були зі славетних сімей. Багаті батьки, сім'ї, найкраща освіта у Королівстві Темряви й так далі... Гарні ззовні, мали шикарні зачіски та розкішні сукні з найкращих тканин. 
   В кожній з тих жінок було ідеально буквально все (за виключенням однієї, яка була стервою від першого дня, але що в ній знайшов Ед, гадки не маю). Від погляду левиці до несперечливого характеру, про який мріє кожний чоловік. Щоб дружина була така... Покірна. З іншими чоловіка не товаришувала, тільки з дівчатами та поводилася як йому ПОТРІБНО. Скромна та сама чарівність на людях, а пристрасна у ліжку. Я такий тип жінок називаю - Зручна жінка.
     Але я не така. Далеко. В мене не сама ідеальна фігура, вона є і дуже вдячна генам мами за талію, груди. Не говорю, що я не красива. Я красива, дуже і по-своєму. Але я їм не рівня і це треба прийняти як дане. Я не багата і не маю родичів, які можуть мені допомогти у будь-який момент, хоча на відсутність грошей не скаржуся. Едгар виплачує зарплатню, вчасно і не мало (а потрійну оплату за цю неділю взагалі, можу вважати себе багатою дамою, тобто при грошах), відносно інших посад. В мене є гроші, але якщо порівнювати тих жінок та себе, то у пункті з багатими батьками я програю, як  і у пункті з титулами. Як би сказала моя мама, бувши тут та бачивши мою ситуацію.... Я ніхто і звати мене ніяк. От такі ось пиріжки.
    "Не рівня ти йому. Змирись, Елайзо. Не важливо, що він тобі зараз говорить. Ти його чергова іграшка або перемога. Пограємося ми в кохання пару місяців, якщо повезе, років і що далі?.. Він повинен брати у дружини справжню герцогиню. Що скажуть люди? Його мама на це? Хоча мені не важлива думка інших, але тут є над чим подумати. Бо він не звичайний чоловік. Сам Володар Темряви. Едгар Ель Дер Бінрі. Великий і славетний Бінрі, у чоловіки якого хочуть майже усі дівчата... Він чесний чоловік, зраджувати не буде мені і зараз мене дуже приваблює, як чоловік (ніколи б собі в такому не зізналася, але так і є), але не бути нам разом. Ну не бути і все тут. І зараз, я починаю... До нього щось почувати. Не кохання, але симпатію... І здається, з кожним днем вона посилюється. І треба негайно щось з цим робити! Тож, Елайзо! Змирися! Ви не пара! Ви не пара і ніколи нею не будете!" – мої думки завели мене у кут, тож настрій було зіпсовано. У одну мить.
– Пане, ласкаво просимо до "Шаршар Лії", найкращого готелю Кайзелу! Дякуємо що завітали саме до нас! У вас вже заброньовано чи бажаєте зараз забронювати номер? – молодий хлопець зі світлим волоссям розтягнув посмішку аж до самих вух. Мені посміхатися у відповідь, як я роблю завжди усім, не хотілося і робити цього не стала. 
– Доброго дня... Заброньовано, на Ім'я Елайзи Моншер. – сказав Едгар і я подивилася на нього поглядом, який питав: "Моє ім'я? Навіщо?". 
– Це ви, пані? – уточнив хлопець і я кивнула, видавив з себе посмішку.
– Добре... У вас два номери, один Імператорський та один... А ні, це все. – він щось шукав у великій книзі, але не знайшов. Один номер, сподіваюся, там більше ніж одне ліжко та одна кімната... Хоча можливо так і є, там пару кімнат. Імператорський же. Найкращий.
– Так, я бронювала один Імператорський. – підтверджую його слова.
– Так, з вас за 4 дні та 4 ночі буде 20 золотих... – він записав у ту саму книгу та простягнув руку, в яку Едгар поклав рівну кількість монет. Навіть більше, на один мідний. 
– Дякую. Моя дружина трохи втомилася після подорожі, тож... Можливо ми одразу у номер піднімемося? – Едгар погладив Ленні. Той одразу "ввімкнувся", почавши мурчати досить гучно. – До речі, у вас можна ж з тваринами? Він домашній, з меблями нічого не станеться. Не переживайте. І до туалету привчений...
– Взагалі-то не можна, але... – хлопець трохи по бліднів та подивився на Ленні. Той розтягнув свою загадкову посмішку. Молодець, зрозумів що не треба розмовляти та видавати нас ще більше... Хоча ми і на звичайних молодят, навіть, не схожі. Не обіймаємося, не цілуємося і... Поводимося чемно. Це навіть більше підозріло, ніж ми б цілувалися та були б одним цілим.
– Але він гарний котик, його звати Ленні і ми, якщо щось станеться, а це майже не можливо, оплатимо заміну меблів. Обіцяємо, все буде оплачено, у разі якщо котику захочеться погратися. Все буде добре, обіцяємо. – почухавши за вухом рудого на моїх руках, хлопець все ж (але з драматичним зітханням) прийняв гроші та змирився з тим, що йому доведеться нам вірити на слово. Підозру ми не зняли, а навпаки, нагнали, тож, треба якось піднятися в його очах... Щоб не пішли по Готелю чутки, що приїхала якась дивна компанія. Двоє дорослих та кіт. – Так коханий? Все ж буде добре? – я посміхнулася та вставши на ціпоньки, поцілувала Едгара у щоку (який явно не очікував цього та ледь не видав нас, зробивши великими свої очі). Поклала голову на його плече. Ельф засмутився, тож мої доводи щодо цього хлопця підтвердилися.
    Він молодий, нещодавно схоже працює тут. І вірить усім на слово... І нам, бо це ж нам на руку, що повірив і те, що поряд не було нікого старшого. Але йому варто бути більш обережним, або вилетить з роботи швидше, ніж встигне щось сказати. 
– Добре... То ж, йдіть за Лірен. Вона проводить вас до вашого номера. – хлопець не був профі, тому засмутився від мого поцілунку, почервонівши до самих кінчиків його довгих вух. А Едгар був і рад, що розплився в посмішці як дурень... По шапці йому дати б. І якомога сильніше. 
    Лірен була молодою дівчиною демоном, хоча зовні як звичайна людина. Але видали її очі. Золоті, яскраві, наче місяці. Можливо звичайна Демониця, можливо Сукуба. Не важливо, бо зараз важливіше було не це, а інше...