Розділ 16

– Ленні!? – удвох вголос гучно сказали ми с Едгаром. Обоє здивовані, обоє у шоку та дивилися то на нього, то один одного.
– Звідки ти тут? Як ти заліз у мою валізу?.. Я ж її закривала і як я тебе не помітила… – я думала над ним, як він це провернув, а Едгар, господар Ленні, через те, що він його зробив жителем нашого замку, розмовляв з ним.
– Та все просто, кицю. Стен за роковий запас обіймів, почуханок та панькання, які я йому буду дозволяти усе це робити у будь-який момент, зробить все що завгодно. – він посміхнувся та дригнувши лапою, якою скинув з себе частину моєї сукні, пройшов у вагон, як до себе додому. – О, а у вас тут непогано… Червоний оксамит  це дуже цікаве рішення для поїзда. Хей, бармене, є молоко? Мені одну мисочку, будь ласка…
– Е-е-е… – ми дивилися з Едгаром один на одного декілька секунд, а потім розсміялися в один момент.
– Так, звісно… – кивнув бармен та налив у миску, скляну, до речі, молока та поставив на підлогу у кутку. – Як вас, пане…?
– Ленніор Ель Де… – почав гордо вимовляти своє ПОВНЕ ім’я Ленні, але я його заткнула. Тобто, прикрила йому рота. Його нахабного, пухнастого рота, яким він і одну фразу міг видати нас. Не те щоб наша подорож буде від цього зіпсована, але не хотілося афішувати, що на потягу сам Володар Темряви. Навіть зі мною. 
– Тихо. Він не знає, хто ми… Ну ти зрозумів. Так що, будь ласка. Побудь сьогодні, тут, просто Ленні, добре? – прошепотіла йому і Ленні все зрозумів. Кивнув та я його відпустила. Рудий почав пити молоко, а я схопила за руку Едгара та відвела у сторону. – Ед, як думаєш… Проблем не буде з ним? Все ж таки Ленні це Ленні… Проблеми від нього завжди є.
– Я поговорю з ним… Все буде добре, не хвилюйся. Іди, читай хто вбивця і відпочивай. Я про все попіклуюся. – Ель Дер Бінрі посміхнувся мені та погладивши рукою по моєму волоссю, він сів за барний стілець. – Мені віскі, будь ласка.
– А вашій дружині? – почула я від бармена, коли сіла у своє крісло та почала читати. Мені це момент був вже не важливий, бо я занурилася у книгу. Хто ж вбивця? Реально камердинер? Чи та загадкова дівчина?..

Едгар Ель Дер Бінрі:
– Їй, будь ласка, вина, червоного… Дякую. – я посміхнувся бармену, на ім'я Доніо. Він виявився звичайною людиною, але з незвичайним минулим. Моряк, капітан корабля та просто цікавий чоловік з яким приємно поспілкуватися. Чим я і займався останок подорожі.
              Я про себе, особливо момент з Володарем Темряви, не розповідав. Скоріше, наша розмова походила на особисту. Про життя, кохання, про відносини. Я зізнався йому що планую (а я і планую) двох чудових діточок. Хлопчика і дівчинку. Спадкоємця мого трону та посади, якого я навчу тому, що знаю сам, та мою маленьку принцесу, яка буде схожа на Елайзу. Така ж вродлива, чарівна, але з вибуховим характером. Це і робить мою Елайзу собою. Вона холодна, неприступна, але варто мені виявитися поряд, як червоніє (цей момент, я нещодавно помітив), заїкається та губиться біля мене. А іноді, біситься та ненавидить мене і це мені в ній ще більше подобається. Коли вона зла, така... Захоплююча, як страсна ільпійка (раса людей, які мають гени ельфів та людей, але живуть не в лісі, як звичайні ельфи, а на сході. Там одна пустеля та дуже спекотно, отож у місцевих дівчат... М... Як би сказати, дуже гарячі серця у них. Пристрастні дівчата там! Тож Ела дуже мене приваблює цим. І здається, з кожним днем я закохуюсь у цю неймовірну жінку більше і більше. 
      Хоча зараз Елайза не боїться мене (і це мене дивує), хоча я поряд, але тоді, у коридорі на Балу… Вона здалася мені у полон моїх чар. Віддалася повністю, відповіла на поцілунок, я майже не вмер від щастя тоді та це мене підбадьорює ще більше намагатися отримати взаємне кохання. Не звабити та отримати у ліжку Елайзу (це я зробити можу у будь-який момент і так, я собі дуже впевнений), а щоб усе це було ВЗАЄМНО. Щоб моє кохання було взаємним. І ніяк інакше.