Розділ 12

Рано вранці десь у замку Володаря Темряви:
– Це я повинна робити! Це моя робота і я буду відповідальна за замок, коли пані Елайза піде від нас! Не ти! – Тріа впевненим голосом доводила Фанні, яка схоже захотіла щось хотіла зробити, що робила сама Тріа. Хм... 
– А я теж хочу! Чому саме ти? Тріа... Ти завжди перша усюди... Я теж хочу, – почувся тихий схлип. Так діло не піде, треба щось робити. О, знаю... 
– Ні. Я найстарша і пані Елайза особисто...
– Але...
– Дівчата, давайте усе вирішимо мирно... – я вийшла до них (і ні, я не підслуховувала... Лише трошки. Так вийшло.) і подивилася на дівчат. Одна стояла та схлипувала, а інша просто дивилася на це. 
     У мить, коли я вийшла, вони обоє повернули погляди на мене і Тріа одразу трохи с блідніла. Не люблю бути злою тіткою Елайзою, а ще більше, сварки жителів замку з самого ранку. Але схоже, не цього дня...
– Пані... Пані Елайзо... – Тріа почала хвилюватися. 
– Що? Щось є мені сказати? – схрещую руки на грудях та дивлюся на дівчину. Вона на мене. 
– Ні, але... 
– Тоді щоб такого я більше такого не чула. Змінювати своє рішення не буду. Ти досі залишаєшся за головну Тріа, але ще раз будеш ображати сестру чи когось, цієї можливості я тебе швидко облишу... І Фанні.   
– М? – вона підняла на мене свій погляд.
– Не бери на себе більше ніж можеш. Краще зосередься на своїй роботі та... Фанні. У бібліотеку нещодавно поступили нові книжки, подарунки Пана Едгара і їх треба розібрати... Впораєшся? – я посміхнулася,  дивлячись як її сумне обличчя починає сяяти. Вона полюбляє книги та провести вільний час у бібліотеці, це для неї як ковток повітря. 
– Так! – щасливо крикнула вона, але потім прочистила горло. – Тобто так, пані Елайзо... Звісно. Вже йду. – мить і вона зникає у дверях. І переводжу погляд на Тріа, яка ще досі мовчала. От і добре... 
      Вона дійсно не погана дівчинка, смілива, відкрита до нових знайомств, цікава люд... Тобто перевертень, але іноді буває зарозумівається та це мене трохи бентежить... Я впевнена у своїх рішеннях, завжди, але зараз трохи сумніваюся. А чи дійсно вона впорається з такою відповідальною роботою, як доглядати за замком?.. 
– То ж... Я піду... В мене багато роботи... – вона потихеньку почала йти до дверей. Я не стала її зупиняти. Хай йде.
– Добре, йди. – киваю та вона теж зникає за дверима, а я поглядом зустрічаюся з Ватару. Він знов несе якийсь ящик з овочами, але тепер у цьому ящику сидить Ленні. – Ватару, стій... Ти сильно зайнятий?
– Ні, а що трапилося? – вампір зупинився. 
– Так, що таке, люба? – руда мордаха Ленні подивилася на мене.
– Я на кшталт Тріа... Вона молода ще, та я прошу тебе доглядати за нею. Знаю, в тебе іноді багато роботи, але, будь ласка, проглядай за нею. Вона залишається за головну, після того, як я... Піду. Доглядай за нею і замком, і щоб вона чинно виконувала свої обов'язки. Вона відповідальна, але це просто на всяк випадок... Добре? 
– Кхм... Добре. Звісно. Але думаю, що вона впорається. Тріа відповідальна. – схоже, він не хвилювався на кшталт неї, але я так.
– Так, але сьогодні де що трапилося і... Просто дуже прошу приглядати за нею. Нічого більше. Будь ласка! 
– Добре, добре... Не хвилюйся, їдь спокійно сьогодні у Кайзел... До речі, ти вже зібрала валізу? Ед збирає... – говорить Ватару, а я мовчу. Що? Що він таке говорить? Не розумію...
– Так в мене скасувався поїзд... Білет втратив свою чинність. Дата вже пройшла. А ще мені ж контракт продовжили, Ед... Навіщо мені в Кайзел? – питаю його, а мені з турботою відповідають:
– Так по справах... Якийсь контракт на постачання чогось треба підписати... Чи щось таке... Він наказав передати тобі дівчатам, а саме Тріа, але схоже.... Вона забула. Добре, що я тебе зустрів! А тепер біжи, збирай валізу... 
– От дідько! – тихенько вилаялась, але Ватару почув. – Дякую, я пішла!
– Не лайся, тобі це не йде!
– Так-так... – і розвернувшись, направилася до кабінету Едгара. Треба вияснити, чому це я їду? Так, моя робота ще не закінчена, але подорож, та ще й туди куди хотіла поїхати САМА, не входила в мої плани. 
      І поки я йшла до кабінету свого пана, згадала вчорашній наш... О Боже, він РЕАЛЬНО зізнався мені вчора у коханні, а я втекла. І поцілував. 
     "От про поцілунок я згадала задарма..." _ подумала, а потім почервоніла від п'ят до самих кінчиків волосся.
– Дідько! Чого це я?! Червонію, немов молоденька дівиця на першому побаченні... – лаюсь сама на себе та зупиняюсь прямо перед дверима Едгара. Працює, точно знаю. Він завжди (в останні дні) працює с важливими документами. 
     "І що мені йому сказати? Добре, щось придумаю... Викручуватися зі складної ситуації, моя доля!" – підбадьорила я себе і ввійшла до його кабінету.
– Ну що ж! С Богом....