Розділ 11

        Серце колотилося, наче скажене, коли повернулася до своєї кімнати, але... Я була на сьомому небі від щастя. І дуже раділа сьогоднішньому вечору (навіть, зізнанню Едгара), хоча один гад його зіпсував і це не Едгар. Факт, що мене дійсно кохають - дуже важливий і водночас налякає. Мене вперше кохають по-справжньому, бо батьків в мене не було... Тільки мама. Відьма. А відьми, такі істоти, що не знають, що таке кохання... 
      Мама була справжньою відьмою. Красунею, яких ще треба пошукати, але з поглядом чорних очей від яких крижаніє душа і серце. Жорстока. Мати моя дуже була жорстокою і тому виною її мати. Моя бабуся. Відьми, вони всі жорстокі до інших. Ні, не їли малят, але і дітей своїх не любили. Тобто любили, але... Вирощували за для продовження роду відьом. Їх головна мрія: стати холодною красунею, яка, наче сирена зваблює чоловіків (щоб просто продовжити рід відьом), має чорного кота та готує заборонені у королівстві зілля. Продає навіть! На те відьми та живуть у лісі чи, місті. Але в основному, у лісі. Десь у темному лісі мріє жити відьма, яка буде викликати демонів, та укладати з одним з них контракт. Про таке життя ДІЙСНО мріє кожна відьма, але... Не я.
    У дитинстві, я була особливою. Не цікавилася зіллями, магією та демонами. Тобто, усім, чим повинні по думці мами цікавляться відьми. Не грала з іншими дітьми відьом (і у відьми народжується лише відьма та обов'язково дівчинка, не важливо, хто батько), не... Ну, ви зрозуміли. Усі відьми - жінки, немає Відьмаків. Мені було цікавіше читати книжки (казки), мріяти про пригоди та готувати не зілля, а кекси, печиво...
      Мамі це, що логічно, не подобалося. Хоча ні, не так. ВОНА БУЛА ЗЛА. Зла на мене, що я НЕ така як їй треба. Не така як вона і весь наш Ковен. Була зла на себе, що родила мене задарма. А сили... Сили були, але я їми не користувалася. І перед тим як "викинути мене на вулицю" (не насправді, але відвезти прабабусі на виховання), тобто кинути, вона... Запечатала мої сили одним ритуалом зі словами: "Ти не гідна їх та називатися справжньою спадковою відьмою". От так я і залишилася без сил... Це був не випадок, як я усім розповідаю. Власна мама їх запечатала. А мені залишалося лише змиритися з цим фактом.
      Мого тата, світлого (не в прямому сенсі, бо він був людиною), щирого серцем і душею (так розповідала прабабуся, яка трошки знала його), вона примітила в 113 років. Перше повноліття відьми (друге настає в 313). Вона закохалася. По самі вуха та кінчик капелюха, але її мати не дозволила залишитися з ним. Бабуся була ще жорсткіше, як я вже говорила, щодо відносин відьми та людини. Вона кинула його, бо була "гарною дочкою" та бувши в положенні... Це були перші місяці, отож, "потенційний" батько, можливо не знає про мене. Точніше не знав, бо людське життя коротке... Менше ніж 100 років, а я розминаю вже 418 рік. 
     Він мене знав, я його... Але, сподіваюся, він забув про мою мати та прожив повне, радісне життя, сповнене щастя та любові. І у нього, окрім мене, були діти.

Едгар Ель Дер Бінрі:
     Я дивився у слід Елайзі та не міг стримати посмішки. Моя маленька Ела засмутилася та втекла. Наче Попелюшка, о півночі... 
     Взагалі-то, після того, як я пригрозив Зігфріму, ми з ним одразу розійшлися. Мирно. Якщо уникання не тільки Елайзи, а і мене, можна так назвати. Уникав нас обох, а під кінець балу зіпсував вечір коханій. Звісно, це мене розізлило, але бити морду йому я не пішов. Бо я ж попереджав її? Попереджав! А вона не послухала! 
     Ото ж і пошкодувала, що не послухала. Дурепа. Але кохана дурепа! І моя! Просто вона ще цього не знає... Але незабаром, наша подорож (запланована, до речі та трохи по роботі), все змінить. Я обіцяю собі, що вона пройде бездоганно і змінить наші відносини назавжди.
– Що, Ленні? Чого так дивишся на мене? – руда мордаха сиділа на підлозі та дивилася на мене. Він стояв увесь час тут? Чи тільки прийшов? Не зрозуміло....
– Нічого, просто думав... Ви дійсно кохаєте Елайзу? А чого тоді вона все ще хоче піти? Якщо ви так сильно кохаєте її.. – питає і я у шоку. 
    "От розумний кіт... Занадто." – дивлячись на нього подумав я і схрестив руки на грудях 
– Ленні, це не твої справи... 
– Так чому вона йде від нас? Ви її не зупините? 
– Зупиню, але все не так просто. – просидів крізь зуби я. Мене повчає кіт. КІТ, чорт його забирай! Це просто нонсенс... Но ще дивніше, що в мене сьогодні день народження і він це говорить не завтра, а саме ЗАРАЗ. Сьогодні. 
– Ти мене не розумієш, Ленні...
– А що складного? Ви зізналися, діло залишається за малим... Попрохати ще раз не йти. Як позавчора. – говорить цей кіт і я знов у шоку. Він підслухав! От маленький гад... Рудий гад, якого треба відлупцювати якось. Ела права, треба виховувати його, бо зовсім нахабним стає. Або просто поставити магічні замки на усі двері...
– Я точно колись поставлю замок на свій кабінет... – відповідати я не став. Він сам усе зрозумів, тому просто пішов до гостей, треба проводжати їх. Вже час. Хто залишився, того просто провести до кімнати, як господаря замку. Хоча це робота Елайзи, але вона і так втомилася... В неї роботи непочатий край сьогодні було. Хай відпочиває, завтра важкий день для нас обох.