Розділ 4

    Після того, що скоїв Едгар Ель Дер Бінрі, я з ним не розмовляла. Ні в той вечір, коли відходив мій потяг, квиток з якого не потрібен був вже... Ні на наступний день не розмовляли. Мовчки виконувала усі накази, працювала як завжди й тому, між відносини нами трошки... Похитнулися. Не було вже тої близькості як раніше. Того буденного затишку, ввічливості і якоїсь теплоти. Лише робота та затяжне мовчання. 
   Я образилася на нього. Так, можу та буду це робити! Відьма, чи хто я? Так, мені багато років і я давно не мала дівчинка, навіть доросла, щоб ображатися як мале дитя, але... Це образило. Цей вчинок дуже образливий з його боку. В мене були плани, був чіткий, розроблений роками план, а він його у смітник викинув. Тому й образилася, тому що заслужив. Бо не треба було виправляти темними та забороненими (я знаю саме яке він використав, бо сама не раз чула про нього) закляттями з книги "Заборонених заклять", важливі контракти. Не треба. А він все одно... 
      Тільки зі своєї забаганки. Володар Темряви, щоб його... Робить все що заманеться. Ну я йому покажу ще, де Темні Відьми роблять помсту! Покажу і не раз!

На наступний день; Едгар Ель Дер Бінрі:
     Вона образилася. Вона, чорт його забирай, ОБРАЗИЛАСЯ. На мене. На МЕНЕ. І це вперше таке сталося за стільки років. І що з цим робити, я і гадки не мав... 
    Хоча ні, мав. Ідея з'явилася сама по собі, після обіду, коли вона направлялася до себе у кімнату. Я сидів у бібліотеці, читав книгу, вона допомогла дівчатам-вовчицям розставляти книги у правильній послідовності. Вони періодично так роблять, тому що іноді, хтось з любителів книг ставить книги не туди. Тому, таку собі "розставлення книг", дівчата (включаючи Елайзу), роблять раз у неділю по понеділках. А сьогодні саме він.
     Я окликнув свою помічницю саме тоді, коли вона показала усе дівчатам і їй треба було "бігти". Хоча нікуди жінці мого серця не треба, вона просто бігає увесь час від мене. Ображена. Моя маленька Елайза ображена...
– Елайзо, стій... – прочистив горло я та підняв на неї погляд. Вона теж на мене подивилася своїми карими очима. Гарна. Яка ж вона сьогодні (хоча і кожен день), гарна... 
     Чи сьогодні якийсь день особливий? Бачу, своє темне, густе волосся розпустила, а не прибрала у хвіст як раніше. Це дивно. Невже моя сильна симпатія до неї взаємна?.. Хоче сподобатися мені? Чи просто так залишила САМЕ СЬОГОДНІ свої волоси розпущеними... 
    Відповідь на це питання знайшлася сама собою, але потім... А саме ввечорі. Коли прийшли неочікувані гості.
– Так, Едгаре? – її м'який погляд зустрівся з моїм та змінився на холодний. Ну приїхали...
"Мабуть, все-таки це розпущене волосся не для мене..." – подумав я у відповідь, на її погляд. Досі ображається. Моя маленька Ображунька. 
– Слухай, сьогодні... Чудова погода, чи не так? – що ти несеш Едгаре?! Як чудова погода? На вулиці дощ ллє, а ти несеш таку нісенітницю. 
– Та думаю, що... Це нормальна погода для осені. – вона прибрала волосся за ліве вухо та подивилася у вікно. А дощ все ллє та ллє.
– Так, але сьогодні просто... – почав я про погоду говорити, але потім зрозумів що розмова не йде. Від слова зовсім. Так, треба і це виправляти. – Слухай, вибач мені, будь ласка, Елайзо за вчорашнє... Я... Я знаю що це не чесно стосовно тебе, але так було треба. Завтра ти мені потрібна. – взагалі, ти мені потрібна завжди, але цього у слух я, звісно, не вимовив. Вирішив сказати так, хоча знаю, все одно не пробачить.
– Едгаре... Ти...  Ох... Я... – Елайза розгубилася та почала руками витирати лице. — Ти... Ти... Господи, ти розумієш, що ти накоїв?! Ти зіпсував мені плани! ПЛАНИ! МОЇ! Через твою забаганку! Це... Це несправедливо. – вона схлипнула. Тихенько, відвернувшись від мене, але я почув. Що ж таке робиться...
– Чш-ш-ш... – вставши з крісла за два кроки підійшов до моєї маленької Елайзи та обняв її. – Вибач... Вибач. Будь ласка, вибач мене... Я... Я не знаю що на мене вчора найшло, я... Мабуть, я просто дійсно боюся тебе втратити. Пробач, мене. 
     Вона продовжила безшумно плакати, а я її обнімати. Мені соромно... Мені було соромно за вчорашнє і це (хто б міг подумати, Володар Темряви й буде соромитися своїх вчинків! Шок!), вперше, за свої вчинки. Хоча до цього, я дуже рідко діяв за велінням серця. І вчора, було саме воно. Бо від'їзд так скоро був дійсно несподіваним... 
– Ні, не пробачу, – хитала головою вона, а я посміхався. Ну звісно ніхто так просто мене не пробачить, але був один метод. Ну не те щоб метод... 
– А за подвійну оплату в останню твою неділю? – уточнюю у неї, коли вона стискає своїми кулаками мою рубаху. 
– Потрійну і я все ще не пробачаю тобі. – вона відійшла від мене на один крок і витерла "сльози", хоча їх не було. Лише червоні очі та соплі. Хай там як, але вона навіть коли плаче гарна. 
– Ого, а не забагато тобі аж 21 золотий? – дивуюся її винахідливості зараз. Навіть у такий... М... Напружений момент вимагає гроші. Реально хоче стільки грошей. Вона і так отримує в день один золотий (це не мало, але й не багато), а тут 21 за 7 днів. Ну Елайза...  Ну дає... 
– Це моральна компенсація за... За усе. Просто усе. І крапка!
– Та-а-к, я зрозумів, але все одно, не багато буде? Гаманець не трісне? – мені не шкода грошей для цієї жінки, але сенс їх давати якщо вона нікуди, навіть після закінчення терміну, не їде? Тим паче вона хоче зараз їх. Це трошки... Ускладнює процес. Бо вона може витрати їх куди заманеться, навіть купити будинок. Невеликий, але може, бо в неї достатньо грошей для цього. 
     Тому давати або не давати, треба ще подумати... Хоча чого думати тут?.. Скажу просто що "віддам" після закінчення терміну служби на мене, тобто закінчення неділі, а далі я придумав вже як залишити її. От і вся справа.
– Господарю там гість... – нас перервали. Нас, чорт забирай, перервала Фанні, яка почула когось біля воріт. – Чекає вашого дозволяння увійти. 
– Кого там нелегкі принесли ще? – мені не сподобалося що нас перервали, але я все одно запитав у Фанні. Дівчина тяжко видихнула. Так... Мені це не подобається. Хто там? Невже моя мати? Це було б... Дійсно несподівано, її візит.
– .... – одними губами вона прошепотіла ім'я того, на кого я не чекав. 
– Та що ж ти будеш робити... А він тут яким чином опинився тут?!