Глава 18

Купол, який поставив Крес, тріщав по швах, тріскався, наче бите скло, і навіть дзвенів від ударів Катерини, що якимось немислимим чином обзавелася здібностями, раніше Лізою не поміченими. Наглядач ніби матеріалізувалася і зараз, у якомусь вихорі снігу, кидала величезні згустки магії прямо в поставлений ворогом щит.

Гуркіт, гул і скрегіт розносилися довкола, ламаючи перешкоду. Удар, другий, третій… шостий… Крес рвонув на вихід, коли уявна броня дала тріщину і йому в обличчя полетів потік магії, змушуючи вибухнути і знищуючи його захисні амулети.

Саме тоді Ліза відчула, як слабшає контроль Креса над її тілом. І, торкнувшись мітки, покликала Смерть.

А на вулиці тривав бій. Катерина випустила другу хвилю сили, що льодом заморожувала все на своєму шляху. Але цього разу Крес був готовий і відповів несподівано, метнувши у відповідь потік полум'я. І це вже було дивно. Тому що мало хто зі справжніх магів був на таке здатний, а отже, цього разу Крес потрапив у тіло явно не звичайної людини.

На жаль, у битвах Катерина сильна не була – не та спеціалізація, та й досвіду обмаль у використанні нехай і потужної, але чужої магії. Так що відбитися дівчина встигла, але гарненько вдарилася і поранилася, отримавши кілька неприємних опіків – ось що означає стати матеріальною і вплутатися в бійку.

Ліза в цей момент нарешті відтанула повністю і кинулася подрузі на допомогу. Був же і в неї дар, і здавалося дурістю в такий момент ним не скористатися. Тож як тільки дівчина вибігла на ґанок і побачила Креса з вогняною кулею над Катериною, довго не думала, випустила силу.

Ошалілий від власної вседозволеності і магії, що плескалася в руках, Крес мало не задихнувся, коли так і завмер з піднятою кулею полум'я над тілом переможеної дівчини. Ще більше він здивувався, коли той самий холод покинув тіло і перетворився на привида цілком неушкодженого наглядача, Катерину.

Ліза тим часом використовувала дар на повну котушку, утримуючи кожен м'яз Креса нерухомим, навіть язик, боячись, що він використає заклинання. І це вимагало сил, особливо тому, що вбивати чоловіка було б страшною помилкою - переродиться незрозуміло де, спробуй потім спіймай його душу.

Але довго Смерть себе чекати на змусила. З'явилася якраз на момент, коли все вже було зроблено і залишилося лише забрати винного та покарати засранця.

Прибула цього разу дамочка у класичному вигляді – старою з косою, довкола якої символічно клубився чорний дим. Ефектно, особливо для тих, хто стояв за Лізою і спостерігав за тим, що відбувається. Повстала з відкритими ротами на ганку вся родина Авдєєвих.

- Ти не зупинила час, - скривилася Ліза, закинувши весь офіціоз, як тільки зрозуміла, скільки тепер доведеться підчищати за свавільною начальницею.

- Перестань, я все одно заберу їх усіх із собою. Не можна залишати так багато свідків, - загробним хриплим голосом протягнула Жнець душ.

І ось цього разу ніхто непритомним не впав, лише дружно і шумно втягнули повітря, розуміючи, що ні бійка, ні втеча не вирішить проблеми, і уникнути Смерті не вийде. На жаль, від неї живою ще не йшла жодна людина.

Тим часом гостя озирнулася.

- Нащадок фенікса, - хмикнула Жнець, відкинувши ногою розбитий амулет і обернувшись до Креса, - ще й іграшки з відводом очей… на славу постаралася відьма. Що ж, другий шанс даний тобі небом, ти змарнував. Час повертатися.

На цій гучній ноті Жнець махнула рукою і темрява, що клубилася біля її ніг, кинулася в бік Креса, обволікаючи, скручуючи душу і вириваючи з тіла.

Тепер пазл у голові Лізи нарешті склався: ось чому Крес так розлютився і захищав Геннадія Мостова – він надто цінував цю оболонку. Ліза б сильно не здивувалася, дізнавшись, що Геннадій хоч і виявився звичайним смертним, але відчув підміну в сині відразу ж, але будучи жадібним і слизьким, зумів знайти юридичний спосіб шантажу грошима для загарбника синового тіла. Адже, відчувши небувалу силу, Ксесс не збирався розлучатися з нею, а тому час від часу виконував деякі «замовлення» Мостова-старшого.

Цілком налагоджене життя дало збій лише тоді, коли в нього грубо втрутилися Ліза та її наглядач. Захоплення компанії опинилося під загрозою, як і свобода самого Геннадія. Цілком очікуваним було те, що чоловік запанікував і звернувся до «сина» з вимогою вирішити проблему або отримати власну. Крес питання вирішував звично. Нема людини – немає проблеми.

- Думаю, моя місія тут закінчена, - хрипло кинула Смерть, як тільки верескливий дух Креса зник у тумані.

Але цього разу Ліза мовчати не збиралася.

- Не закінчена, - голосно крикнула дівчина, більше не лякаючись покарання. - Я не вбиватиму людей через твою недбалість! Ти пропустила невдалого наглядача й одержиму знищенням душу. І з твоєї вини люди, які тут стоять, повинні постраждати? Це тепер моя сім'я! Я не дам їх знищити! І не збираюся більше служити тобі. Я хочу нормальне життя і заслужила його! Ми з Катериною спіймали Креса, подали тобі на блюдечку і заслуговуємо на винагороду. Відпусти нас усіх. Ніхто не говоритиме, та й хто повірить? Адже ти можеш стерти останній день. Можеш, я знаю.

Вперше за весь час спілкування з Жнецем душ Ліза побачила, як усміхається Смерть. І було це… ні, не моторошно і жахливо, а цілком собі тепло і… людяно. І глибоко зітхнула.

- Давно мене не тішили мої діти. Отже, хочеш жити? Засвоїла свій урок, зрозуміла, наскільки велика була твоя помилка і наскільки важливим є дар, що ви отримуєте при народженні?

- Так. Я не повторюсь. І цінуватиму кожну прожиту хвилину.

- Не сумніваюся. Що ж, я тебе відпускаю. Ти вільна і ціну за власну помилку заплатила... Живи.

- Що буде з моєю родиною?

Цього разу Смерть обернулася і глянула на людей, що завмерли, змусивши їх буквально затремтіти і не дихати зовсім. А потім, без попереджень і оголошення війни, махнула рукою, і батьки Яна звалилися на землю.

- Не турбуйся, - прохрипіла Смерть, як тільки Ліза кинулася до них. – Вони живі, але про те, що відбулося сьогодні забудуть.