Глава 17

Катерина, говорячи, що наглядач Креса спостерігає за ними, дуже помилялася. Не було наглядача вже котрий день. Та й Креса ні вдома, ні в батька у в'язниці, ні на роботі не було. Тож закралося в неї погане передчуття. Ось і почала перевіряти зовсім інші адреси.

І не помилилася: чоловік саме паркувався біля знайомого маєтку, впевнено повертаючи кермо позашляховика та посміхаючись. Божевільною, хижою усмішкою, яка злякала б будь-яку нормальну людину. Катерина ж, хоч колись і померла, а людяність не розгубила, тому й занервувала, особливо в момент, коли Крес зайшов у будинок і стало зрозуміло, що саме він задумав.

Та тільки, попрямувавши слідом, Катерина вдарилася об невидиму стіну – магічний захист, яким тепер користувався чоловік.

Ось і приїхали.

Бо будинок був далеко не порожній. Зараз у лапах маніяка виявилася чудова приманка – Марина, сестра Яна.

У цей момент Катерина чітко зрозуміла: Ліза потрапила на гачок. Дівчину вона точно не покине.

Попереджати подругу Катя не стала - часу не було, зрештою, рано чи пізно, їй доведеться зіткнутися з психопатом віч-на-віч. Та й не змінить це нічого, все-таки рятувати відправиться. А сили нерівні. Тому й збиралася наглядач по допомогу вирушати. Першою на думку спала відьма, що так люб'язно наділила Креса силою. На жаль, у її лігві був той самий безлад, тільки ще грандіозніший. Мабуть, багато хто шукав чаклунку. Та схоже дехто все-таки знайшов.

І вже зібралася Катерина повертатися, але помітила на підлозі біля вівтаря сліди пентаграми, уламки дзеркала, речі, які використовуються для виклику привидів, і ще дещо, спільне для всіх наглядачів… розколотий надвоє маленький кулон у вигляді крапельки, з якого привиди силу черпали. Він був у кожного наглядача і ховали його, розчиняючи у своїй душі. Саме завдяки отакому нехитрому амулету, втративши зв'язок із світом духів, Катерина продовжувала використовувати магію.

Питання про те, яка саме спіткала доля наглядача Креса, вона більше не ставила. Адже останнім часом його справді не помічала, та тільки значення не надала. Чи мало в яких ще справах ту маріонетку відправили.

Єдине, що насправді турбувало дівчину: який же ритуал проводила відьма, коли знадобилося джерело сили духу? Адже це не звичайний виклик духа, тут щось явно серйозніше.

От і рвонула Катерина туди, де могла знайти відповідь та допомогу.

За грань, на межу світів...

Ступивши в чистилище, немов у будинок, вона знову відчула власне тіло, ніби астронавт, що повернувся з космосу і згадав всю красу гравітації.

Чого Катерині могло коштувати прохання про допомогу, дівчина не хотіла визнавати. У будь-якому випадку, бути у боргу у найсильніших світу духів – нічого доброго не обіцяло. Особливо, коли цей найсильніший – старійшина Райєн. А саме він зараз утримував перехід від руйнування та злиття реальності живих із потойбічним світом мертвих.

Цей чоловік у потойбічному світі став відомий усім завдяки рівню магії та її особливостей.

Високий блондин у мантії червоного кольору виглядав неначе хижак, який планує ось-ось накинутися і розірвати. Його погляд був настільки ж холодний, як і маска байдужості, що нічого не виражала і наче ламалася від бездушної усмішки. Блакитні очі поглядом свердлили дірку, а кроки залишали сліди інію. Він змушував все замерзати, тремтіти і відчувати холод щоразу, коли наближався.

Однак був у чоловіка ще більший недолік - прокляття, накладене ображеною відьмою, яке не дозволяло оточуючим говорити про нього правду. Чаклунка, що колись любила Райєна, бачила, який прекрасний зовні був чоловік, як цим користувався і пишався. А, виявившись покинутою, побажала, щоб про старійшину завжди говорили тільки гидоту і неправду. Та в прокляттях жінка явно сильною не була, бо спрацювало заклинання дивним чином: образити ніхто його не міг, а ось неправду…

- О шановний пане мого серця, - видихнула Катерина, як тільки відкрила рота щоб привітати чоловіка. І звично закотила очі, скривившись. – Хай буде освітлений твій шлях світлом всього світу.

- О, я теж радий бачити тебе, Катерино, - посміхнувся задоволений Райєн, знаючи, як сильно дівчину дратує його вплив на оточуючих. - Мабуть, трапилося щось зовсім неймовірне, раз ти особисто прийшла до мене.

На це Катерина лише кивнула, намагаючись зайвий раз зрадницького рота не відкривати.

- І тобі потрібна допомога?

І знову кивок.

- Вибач мила, якщо це не стосується безпосередньо твого благополуччя, краще зачекати. Я й так уже на межі. Тримати душі на кордонах світів – робота нелегка.

- Власне, я тому й прийшла, - зітхнула Катерина у відповідь, закусивши губу і намагаючись видати все і відразу. – Каліста провела дивний ритуал із використанням джерела сили наглядача, підопічний якого вийшов з-під контролю та збирається знищити мою протеже.

У цей момент відбулася, мабуть, історична подія, бо вперше Катерина побачила приголомшене обличчя завжди незворушного старійшини. В його очах не було питання ні про те, хто така Каліста, ні про те, що вона за ритуал провела. Надто довго жили і дуже багато знали подібні до Райєна особистості.

У погляді чоловіка плескався страх. І зараз, дивлячись у його очі, Катерина зрозуміла, що відбувається щось надзвичайне.

- Де відьма?

- Зникла. У її лігві безлад і погром. Там хтось побував і не один раз. Жнець намагалася знайти її, але безрезультатно.

- Відьма, - виплюнув Райєн і пролунало слово наче лайка.

- Наглядач, якого вона використовувала, підкорявся Кресу. Його також не вдалося відстежити.

- Крес?

- Наскільки я зрозуміла, контроль над наглядачем він отримав завдяки відьмі.

- Ось у цьому я не сумніваюся, Каліста любить пустувати. А ось із ритуалом щось нечисто. У лайно вона навіть у молоді роки ніс не пхала. Щось явно сталося… чи хтось змусив…

І ніби щось клацнуло, чоловік пожвавішав, хитро посміхнувся і подивився на Катерину.