Глава 16

Відвезти її Ліза просила до центральної лікарні. Із найгірших і меркантильних міркувань – там народу більше, а отже шанс зустріти Смерть – вищий. І як би страшно не прозвучало, та тільки зловити її все ж таки було необхідно. От і вирушила дівчина коридорами, шукаючи поглядом тих самих особливих людей, що насправді творили історію. Адже саме їх Жнець забирала особисто.

Не відразу, але їй таки пощастило. Високий худорлявий чоловік сидів у черзі наприкінці коридору, скрививши губи і невдоволено зморщившись.

Подумки Ліза зітхнула і щиро вибачилася за те, що збиралася зробити. Але інакше її не покликати...

Коли чоловік різко зблід і охнув, оточуючі напружилися, а коли впав, схопившись за серце, - забігали мурахами, кидаючись на допомогу і намагаючись докликатися лікарів.

Саме у цей момент час зупинився. І Ліза зітхнула з полегшенням, помітивши Жнеця, цього разу в образі прекрасної діви у білому балахоні. Саме такою уявляв собі Смерть умираючий чоловік.

- Ти що твориш?! Як ти посміла торкнутися душі, що належить мені?! - прогарчала діва, голос якої став настільки утробним і гулким, що здавалося, саме пекло розмовляло вустами красуні.

- Посміла, Жнець. Інакше тебе не дозватись, - відповіла, більше не здригаючись від страху. – А причина на те вагома. І якщо вже я наробила справ, то дозволь виправити.

Ліза видихнула, зосередившись, і відпустила серцевий м'яз, змушуючи знову качати кров по венах чоловіка.

За цими діями Жнець спостерігала з цікавістю, вперше виявивши будь-які емоції, крім роздратування та агресії.

- Що сталося? – спокійно промовила прекрасне створіння.

- Один із твоїх слуг на ім'я Крес підкорив собі наглядача, керуючи ним у власних інтересах. Зараз він полює на людину, яку я хочу бачити чоловіком і з якою в майбутньому планую створити сім'ю.

- Сім'ю, - тихо промовила Смерть, трохи нахиливши голову, наче дивуючись. Хоча, точно сказати було складно.

- Так. Маю право. Я чесно виконувала свої обов'язки весь цей час. А тому заслужила на можливість прожити останнє життя так, як вважаю за потрібне. І хочу захистити те, що належить мені. І зараз від вас залежатиме майбутнє багатьох. Тому що Крес вийшов з-під контролю. І якщо його не зупинити, мені доведеться порушити правила.

- Погрожуєш?

- Прошу про допомогу. Виходу в мене немає. Навіть якщо я його вб'ю, він повернеться і мститиметься.

- Ось чому, - хмикнула діва, криво посміхнувшись і провела рукою перед очима Лізи. – Ти використала силу на благо… зцілила людину. Чому так вчинила?

- Хотіла допомогти. Не хотіла засмучувати кохану людину.

- Любиш, значить?

- Люблю.

- Добре. Крес, кажеш... - видихнула Жнець і завмерла, прикривши очі і ніби мелькаючи.

Через хвилину, відкривши очі і нахмурившись, Смерть глянула на Лізу.

- Я не бачу його.

- Цього я і боялася, - зітхнула Катерина, що з'явилася за спиною Лізи. - Йому допомагала чорна відьма, Каліста.

- Значить, ми його не знайдемо, - важко зітхнула Жнець, скрипнувши зубами.

І повернувшись, схопила Лізу за руку.

Від морозного холоду, яким обдало шкіру, Ліза насилу не закричала, відчуваючи, що в місці зіткнення щільного туману та її тіла випалюється знак.

- Коли він прийде, торкнися мітки і поклич мене, - прошипіла Жнець і зникла, повертаючи хід часу і не дозволивши Лізі відповісти.

Нажаль, вона так і не встигла поговорити про привида, що супроводжував сестру Яна.

І, справді засмутившись, вирушила на роботу разом із чоловіком, дратувати чергову найняту секретарку.

Увечері, сидячи перед телевізором в обіймах коханого чоловіка, Ліза крутила гарну обручку на пальці і думала, що життя дає їй другий шанс. Вона хотіла кохати та бути коханою – це дівчина тепер знала напевно. Чоловік, діти, дім, робота, задоволення та заняття тим, що подобається, подорожі та нові знання… Лізі хотілося багато чого пізнати. Вона хотіла жити.

І тільки одна думка затьмарювала її райдужні мрії: завтра неодмінно настане, а її обов'язки нікуди не дінуться і Лізі знову доведеться забрати чиєсь життя.

                                        ***

- Страйк? - закотила очі Катерина, зависнувши в повітрі поряд з Лізою і натякаючи на відмову від виконання обов'язків помічника Смерті.

- Безперечно, - кивнула Ліза, дивлячись на нову, досить симпатичну секретарку Яна, яка активно спокушала чоловіка. - І чому мені хочеться їй очі видряпати?

- Тому що вона Яна ними вже облизала, а її груди скоро з одягу виваляться? - усміхнулася привид, знову використовуючи свої здібності і показуючи те, що відбувається за стіною.

- Швидше за все, - хмикнула Ліза, важко зітхнувши. – Складається враження, що всі секретарки – молоденькі вертихвістки. Невже не було нікого іншого, наприклад, якоїсь старої гримзи, чи що?!

- Ревнощі, мила, до добра не доводять. Ян полюбив тебе спокійною, розважливою і знаючою собі ціну.

- Що ж божевільною, вітряною та дешевою мені не стати ніколи. Але зараз Ян – мій. А ця пигалиця намагається забрати те, що належить мені.

- Все в твоїх руках, - знизала плечима Катерина, посміхаючись.

Ліза щиро намагалася заспокоїтися і не звертати уваги на ревнощі, що прокинулася, але коли секретарка впустила ручку посеред наради і нахилилася за нею, показавши Яну свою білизну, Ліза не витримала, відпустила силу, змусивши м'язи ніг цієї фіфи напружитися.

Низький вчинок з її боку, але почуття сорому легко подавилося отриманим задоволенням, коли панночка навернулася і облила чаєм себе та одного з членів ради. Та найбільше порадував Ян, підхопивши дівчину під руку і виставивши із зали, гаркнувши наостанок:

- Дорогенька, у вашому навчальному закладі ніколи не розповідали, що таке дрес-код? Сорочка та штани, або спідниця нижче коліна. І застебніть блузку, ваші принади мене не цікавлять. Хочете тут і надалі працювати? Починайте працювати! Тому що того професіоналізму, про який говорив Сергій, я не побачив і досі. Чи ваші таланти лежать в іншій площині?