Глава 15

Розмова вийшла довга і важка. Ян цікавився кожною дрібницею її життя і витягував будь-яку подробицю про привидів та потойбіччя. Єдине, про що промовчала Ліза, так це про її «працевлаштування». Того дня дівчина вирішила, що факт участі у загибелі людей може назавжди змінити їхні стосунки. Вбивць любити складно. А найбільше тепер вона хотіла бути коханою. Тож вирішила мовчати. Деякі речі людям краще не знати. Та й небезпечно це, Жнець не схвалить таку згубну відвертість.

Так що тепер Ян сидів з відкоркованою пляшкою коньяку і намагався прислухатися до почутого і прийняти нову істину. На жаль, без алкоголю процес рухався аж надто повільно.

Катерина більше не з'являлася, щоб не руйнувати остаточно підірвану психіку чоловіка. Але, як завжди і зрозуміло, Ян зупинився на важливому для нього питанні: звільнення сестри від духу померлого чоловіка.

- Як допомогти Марині з…

- Мовчи! – голосно зупинила Ліза, замахавши руками. - Не варто називати його ім'я. Іноді, якщо говорити про душі, що залишилися на землі і були дорогі нам, з ким ми знаходилися в близьких відносинах, померлі можуть почути і відвідати того, хто їх згадав. Особливо це стосується душ людей, які залишилися з власної волі. А мені здається, він не прив'язаний. Швидше за все, хлопець не зміг залишити дружину, бо дуже любив. Тому утримайся від імен.

- Гаразд. То як звільнити Марину?

- Відіслати дух у світ мертвих.

- Ти зможеш це зробити?

Катерина в цей момент навіть свиснула, адже з усіма її здібностями, вона була лише наглядачем, і доступу в потойбічний світ не мала.

- Сил не вистачить. До переходу я й сама довести змогла б, а ось далі... Там і мені уже напевне місця не вистачить.  

- Вибач, Ян. Таке мені не під силу. Але я знаю того, хто зможе, – скривилася Ліза, згадуючи, як сильно не любила зустрічі з власним роботодавцем.

- Тоді треба призначити зустріч та домовитись, – зрадів чоловік.

- Це буде складно.

- Чому?

- Тому що це Смерть.

На мить Ян завмер, насупився і кілька разів відкривав рота, пориваючись щось сказати, але так і не наважуючись.

- Ти ж не серйозно, так?

- Звісно серйозно. Як ще по твоєму вмирають люди? І куди зникають всі душі? Таку величезну роботу не так просто зробити, та й контролювати треба.

Вдруге за вечір Ян був схожий на рибу. Щось у його світогляді явно ламалося. Хоча варто відзначити, що сприйняв новини чоловік стійко та гідно. Та тільки вночі очей так і не зімкнув, заснувши тільки під ранок. Що ж, думки про природу буття згубили уми багатьох.

Не дивно, що прокинувся Ян пізно і в тому самому настрої, який прийнято називати «не з тієї ноги».

Ліза тим часом, тихенько вислизнувши з ліжка, пізнавала життя. І саме зараз поралася на кухні, готуючи обід і попутно куштуючи страви. Солодке та гірке – ці смаки вона пізнала знову і була приємно здивована, розуміючи, що їхня поява та події у житті пов'язані. Отже, хоч би як склалася доля, рухалася вона у правильному напрямку.

- Доброго ранку, - усміхнулася дівчина, побачивши виповзаючу темну хмаринку.

- Доброго, але годин через п'ять-шість гарного міцного сну, - бурчав Ян, обійнявши дівчину і поклавши підборіддя на плече.

- Не хочеться тебе засмучувати, але виглядаєш ти кепсько. А Кодер уже дзвонив та просив призначити зустріч. Реактивний хлопець треба сказати, - фиркнула Ліза, помішуючи картоплю.

- Ти вбивчо відверта, - простогнав Ян, важко зітхнувши. - Нічого не можу вдіяти з думками. Так і лізуть, спати не дають.

- Якщо поганий сон - єдина реакція на те, що відбувається, то ти просто кремінь, - підбадьорила дівчина, поцілувавши в щоку.

- Хотілося б вірити, - скептично фиркнув чоловік, погладжуючи стегна жінки.

- Сідай, годуватиму тебе.

- З ложечки? - усміхнувся Ян, цілуючи Лізу в шию.

- З вилочки.

- Ти жартуєш, - покривив губи Ян, ледве стримуючи усмішку. - З яких пір?

- Їж давай, розумник. Тобі ще на зустріч треба встигнути.

- Та я її навіть призначити не встиг.

- Саме так, - кивнула Ліза, пораючись біля плити і пританцьовуючи під звуки саксафона.

- Не знав, що ти любиш джаз.

- Я теж не знала.

Через годину вони їхали на зустріч із таємничим хакером на прізвисько Кодер, якому так не подобалася Ліза. Хоча дівчину це анітрохи не бентежило. Вона взагалі тепер думала, що треба було б повернути хлопцеві боржок за працю і старання.

Думкам Лізи подруга тільки засміялася, похитавши головою.

- Чудова ідея. Запам'ятай, - кивнула Катерина, навіть зрадівши і розповівши все, що тільки могла дізнатися про хлопця.

Але пустощі варто було залишити на потім, адже були у Лізи думки і важливіші за дрібні капості. Середа наступала неминучим злом, а її обов'язки та безпосередня робота нікуди не зникли. Завтра їй доведеться знову забрати життя. Та вперше Ліза збиралася порушити правила. Бо турбувалася про Яна. І не хотіла витрачати сили на інші душі.

Чим їй загрожувало недбале ставлення до роботи? Покаранням. А ось яким воно буде…

Ліза відкинулась на сидіння та прикрила очі. Як же Кресс обійшов правила...

- Но-но-но! Не туди твої думки вирушили! Я тебе порушу! - пожурила Катерина, махаючи пальчиком.

Ліза й хотіла б пояснити, що не на зло, а заради порятунку коханої людини, та тільки рота вирішила не відкривати – намагалася зайвий раз захистити Яна від марних переживань.

- Нехай звикає, - ображено фиркнула привид, надувши щоки.

Цього разу дівчина не втрималася, посміхнулася дитинячій поведіці подруги.

- Порушувати правила не можна, - повторила наглядач. – Принаймні деякі.

Не можна… може й не можна, але треба – точно. Бо не знала Ліза скільки сил знадобиться на «непередбачені витрати». Та й боялася, що в потрібний момент не зможе Кресса знищити, розтративши єдиний за тиждень шанс відправити душу в інший світ.