Глава 12

- Заарештували Крокодила, - видихнула Катерина, здивувавши Лізу.

- Так швидко?

- Авдєєв-старший постарався. Засмутився чоловік через зраду.

- А Кресс?

- Злиться. Ти б поряд із Яном побула. Мало що...

- Думаєш, нападе?

- Впевнена.

- І все-таки, він лякає мене. Звідки така сила – підкорити наглядача?

- Треба навідатися до відьми. Більше запитати нема в кого.

- Може зараз?

На жаль, вирушити Ліза нікуди не встигла - у двері знову задзвонили.

На порозі стояла розкішна брюнетка, що ніби зійшла зі сторінок глянцевого журналу мод. І так само безцеремонно увійшла до квартири, не питаючи дозволу. Мабуть, у цьому місті правила пристойності нікому не написані.

- Все-таки заявилася, - скривилася Катерина, зависнувши в повітрі і відповідаючи на німе запитання Лізи. - Його колишня, Кіра Олександрівна Невська. Рідкісне сте.во, брехуха і навіть злодійка. Але Яна дійсно любить.

Жінка зупинилася, озирнулась і втупила погляд у Лізу, явно оцінюючи дівчину.

- Не знала, що в його смаку тепер дрібні білявки та ще й такі непоказні.

- Дізналася? Легше стало? - усміхнулася Ліза, вирушивши на кухню - чайник ставити. І навіть подумки розсміялася.

- Скільки тобі років, дівчинко? Його не посадять?

- Жалюгідні спроби зачепити. Дорогенька, впевнена, ти здатна на більше. І потім, чи тобі не знати, як чоловіки люблять молоденьких, - знизала плечима Ліза, поставивши чашку. – Чай не пропоную – у гості тебе не кликала.

- Зубки показуєш? Я їх тобі обламаю. Він все одно буде моїм! - гаркнула у відповідь Кіра.

- У житті все може бути. Але зараз Ян зі мною. А тебе не кликали.

- Я вагітна від нього, - задоволено і переможно посміхнулася Кіра, зарозуміло задерши підборіддя. – Тож незабаром тобі доведеться звільнити кімнату для мене та нашої з Яном дитини. І в цій родині тобі місця не залишиться, можеш бути впевнена.

- Кать? – кивнула дівчина привиду, не звертаючи уваги, на Кіру, що нахмурилася, бо Катерину бачити не могла.

- Так, правда. Тільки вагітна вона не від нього та навіть не від свого депутата. А від старого друга, з яким невдало напилась, коли її Ян покинув. Олежг Семенов, - цокнувши язиком, пирснула подруга.

- Яка Катя? Мене Кірою звуть. Знатимеш тепер ім'я майбутньої дружини Яна.

- А Олег проти не буде?

- Що? - здивувалася жінка.

- Семенов. З яким ти гуляла і залетіла в результаті. Депутат твій знає? - підморгнула Ліза, вирішивши не церемонитися. - Чи мені його просвітити?

- Звідки ти…

- Вона, між іншим, дівчина вітряна. На дачі ще один залицяльник, Сеня, є, - продовжувала мовити Катерина.

- А Сеня теж не в курсі? - здивовано посміхнулася Ліза, змусивши жінку збліднути.

- Ще й до сина депутата, Дениса, чіплялася.

- Ще й із Денисом намагалася закрутити?! Ну, матір, ти даєш! - засміялася Ліза, попиваючи чайок. – І на всіх тебе вистачає!

- А депутат між іншим, мужик серйозний – кількох у бетоні поховав. Я зараз не жартую, це не метафора.

Кіра проковтнула і все ж відмерла, піджавши від злості губи і роздувши ніздрі, втрачаючи колишню красу.

- Він тобі не повірить!

- Ще як повірить. Але тільки ми Янові нічого не розповімо. Не псуватимемо про тебе враження. Зробимо інакше. Ти розвернешся, підеш, і більше ніколи не втручатимешся у наше життя. Інакше длятебе все погано скінчиться.

- Ти нічого не зробиш! - гаркнула Кіра, уперши руки в боки.

- Я – ні. А ось депутат, якому я все розповім – закатає тебе в асфальт. Ти б з ним обережнішою була.

- Ти не посмієш!

- Ще як посмію. Ти взагалі чого чекала, коли сюди перлася? Що я мовчки розплачусь і втечу в захід сонця?

- Я тебе знищу! - гаркнула жінка, блискаючи очима. - Від тебе мокрого місця не лишиться! Думаєш, одна така розумна? Подивимося, як довго ти…

А наступної миті розлютилася вже Ліза, яка не любила погрози. Тому що знала, ця гадина знайде можливість вкусити – порода така. Дівчина зітхнула, переступивши через себе і дивлячись на Кіру, використала силу.

Яке ж було здивування жінки, коли язик перестав слухатись і згорнувся в трубочку, зір зник, а ноги підігнулися і Кіра шльопнулася на підлогу.

- Ого, радикальні заходи пішли, - свиснула Катерина, посміхнувшись.

Злякано кричачи і шарячи руками по підлозі, не в змозі піднятися і зрозуміти, що відбувається, Кіра почала відчайдушно пхинькати.

- Заспокойся та послухай, - наблизившись, звернулася Ліза до ненависної суперниці, що завмерла і явно намагалася зосередитися. - Подобається тобі бути ось такою, німою, сліпою і беззахисною?

Жінка рвано вдихнула і хитнула головою.

- Дай спокій Яну і мені. Повір, ти ще дихаєш тільки тому, що носиш під серцем дитину. Не роби дурниць. Не втручайся в наше життя і не мстися. Інакше пошкодуєш. Ну так що? Ми з тобою зрозуміли один одного, чи все скінчиться погано? Кивни, якщо згодна розійтися мирно.

Жінка кивнула кілька разів, злякано обійнявши себе руками.

Ліза зітхнула, постаралася заспокоїтись і втягнула силу назад, відпускаючи Кіру.

- Та хто ти така? - закричала жінка, скуливши. – Що зі мною було? Це гіпноз?

- Ні, і наскільки я зрозуміла, ти кудись поспішала, - усміхнулася Ліза, сівши назад за барну стійку і чомусь відчуваючи на губах гіркоту.

Кіра, задкуючи і тремтячи, кинулася геть із квартири, навіть не оглядаючись.

- Охриніти, - сказала Катерина, не втримавшись. - Ти що, зовсім з котушок злетіла? Нам не можна розкривати себе!

- Не знаю. Я просто втомилася від цього. Мені хочеться жити спокійно. Без Смерті, вбивств, інтриг та занепокоєння за життя оточуючих. А тут ще ця вівця. От і психанула трохи.

- Ти психанула, а мені тепер розгрібати, - фиркнула Катерина.