Глава 11

- Ось цю спробуй, тобі має підійти, - змовницько посміхнулася сестра Яна.

Зрозумівши, що вбрання для вечора такого масштабу Ліза не мала і, пожалівши дівчину, Марина принесла кілька своїх суконь. Раптом щось сподобається.

- Так і знала, що Ян тобі нічого не скаже. Та ти не хвилюйся, я не здам. Ти й так добре тримаєшся. Я б не здивувалася, привези він тебе навіть не попередивши, куди збирається.

- Він завжди такий?

- Чоловіки, - пирснула Марина, кривляючись. – А татові ти сподобалася, тож можеш не переживати. Гризти тебе тут ніхто не буде, сьогодні так точно.

- А дівчина цікава, так? – хихикнула на вухо Катерина.

- І на тому спасибі, - знизала плечима Ліза.

- Дивна ти, - промовила Марина, розглядаючи дівчину, що приміряла сукню. - Інша на твоєму місці б лебезила біля наших ніг, намагалася сподобатися, або хоча б нервувала, може, злилась. А ти молодець. Чи тобі все одно?

- Було б байдуже, мене б тут не було.

- Ну так, - усміхнулася жінка, нервово потираючи обручку. – А от зелене тобі справді йде. І сіло, гарно. Залиш його собі.

- Дякую, ти мене врятувала, - подякувала Ліза, розглядаючи привида за спиною Марини. Симпатичний був чоловік.

- Вона його явно тримає. Обручку досі не зняла, - зітхнула Катерина, похитавши головою.

- Гаразд, я поки піду. Мама найняла людей, але простежити чи все гаразд потрібно. Допоможу їй поки що. А ти збирайся та спускайся. О сьомій усі будуть у зборі.

- «Усі» це багато?

- Родичі та кілька друзів. Батьки цього разу захотіли по-сімейному відсвяткувати. Тож натовпу не буде.

- Ну, якщо це не натовп, то я нічого не розумію у святах та математиці, - хмикнула Катерина Лізі на вухо, коли всі гості зібралися.

Будинок якимось чином вмістив і друзів, і родичів. І їх було багато. Тепер зрозуміло, чому наймалися кухарі та офіціанти. Нагодувати стільки – одних рук не вистачить.

А поки батьки приймали поздоровлення, у вітальні шуміли люди, групуючись у купки за інтересами. Тут був навіть реабілітований друг сімейства, Шелов Сергій, що часто несміливо поглядав на сестру Яна.

- А ось і наш сусід, - кивнула Катерина, показуючи у бік високого огрядного чоловіка, з келихом шампанського. – А який добрячок на вигляд. Ніколи б не сказала, що у нього на задньому дворі трупи закопані. Гаразд, я займуся справою, а ти спостерігай і відволікай його. І що б ви без мене робили?

Ліза тільки посміхнулася, роздивляючись запрошених і дивлячись у вікно. І тільки-но побачила, що привиди розлетілися, підійшла до столу з шампанським, кинула в келих сувенір з аптечки господині і попрямувала до чоловіка.

Зелена сукня, що облягала, як шкіра, виглядала на ній надзвичайно сексуально. А до молоденьких блондинок у цього психа був явно нездоровий інтерес - жодної брюнетки серед загиблих Ліза не помітила. Тому, коли вона наблизилася до двох чоловіків, що обговорювали бізнес, відразу ж привернула його увагу.

- А ось і мій ангел, - усміхнувся Ян, обійнявши за талію і цілуючи в щоку. - Ти прекрасно виглядаєш.

- Дякую.

- Боже, Андрій розповідав, що ти відхопив собі миленьку крихітку, але що вона виявиться такою красунею...

- Михайле Сергійовичу, познайомтеся, моя дівчино, Ліза.

- І ім'я гарне, - усміхнувся сусідський маніяк, блискаючи поросячими очима.

- Дякую. Я вам шампанське взяла, – простягла чоловікам келихи.

- Яка дбайлива дівчинка, - посміхнувся гість, забираючи келих із моїх рук і погладжуючи пальці. Гидота яка. Руку хотілося просто викинути.

Тим часом за вікном перед особняком збиралася зграя собак, що просочувалась крізь металеві прути на територію будинку. Найняті охоронці не відразу помітили проблему, що насувається, а коли все ж таки побачили – було пізно. Скільки набігло тварин? Напевно, близько трьох десятків. І всі діяли злагоджено та впорядковано, не гризлися і не кидалися один на одного. Вони мали мету – собаки дружно рили землю в улюбленому саду господаря. Але як тільки чоловіки вибігли у двір, половина з псів, що прибули, наче по команді зупинилися і загарчали, вставши в стійки і насуваючись на ворога. Стріляти по тваринах охорона не наважилася. Десяток відстрілити можна, та й то, напевно, вилізе боком, бо більшість тварин мали нашийники. Але стільки собак – стріляти замучаєшся. Оскільки господаря будинку було наказано не турбувати, чоловіки вирішили викликати службу контролю за тваринами. А до моменту приїзду, посідали пити чай – цілішими будуть.

Собаки ж продовжували рити. Спершу під вишнями, потім під яблунями. Довелося постаратися – господар свої скарби ховав глибоко, але коли знаєш де шукати, та ще й такою величезною компанією – результат буде очікуваним.

Коли перший собака почав дряпати двері і гавкати охоронці, що спостерігали у вікна, виглянули і змінилися в лиці. Подарунків під дверима було кілька: кинуті прогнилі кінцівки змусили чоловіків побіліти і жахнутися. І переглянувшись, ухвалили одноголосне рішення. У в'язницю жоден із них вирушати не хотів і покривати вбивцю не збирався. Тому через хвилину до відділу правоохоронних органів надійшов неприємний для всіх службовців дзвінок. Оскільки причина дзвінка була дуже незвичайною і просто жахливою, через п'ятнадцять хвилин до маєтка бізнесмена Рукіна Михайла Сергійовича під'їжджало кілька автомобілів.

Охорона гостей пропустила безперешкодно, всі собаки дружно розійшлися, вражаючи присутніх своєю містичною поведінкою та дозволяючи розглянути знахідку. Вириті трупи жінок вразили всіх. Рівно через п'ять хвилин було виписано ордер на обшук та арешт Рукіна. Ще через п'ять його публічно намагалися заарештувати прямо посеред влаштованої Авдєєвими вечірки. Намагалися, бо чоловік заснув міцним сном, дозволяючи слідчим безперешкодно і без втручання адвокатів знайти достатньо доказів для звинувачень. Загалом, поговорити людям було про що ще довгий час.