Глава 10

В кафе в окремо найнятій кімнаті на Яна вже чекав Кодер, якому поява Лізи явно не сподобалася. Але хто платить, той замовляє музику, тож, сховавши своє «фе» подалі, хлопець почав розповідати дуже цікаві речі. І про перекази за рахунками, і про махінації з акціями, вийшли назовні навіть усі грішки з постачанням матеріалів. Так що наступні кілька годин чоловіки переглядали документи, відправляли адвокатам і слідчим, і... насправді, Ліза слухала в пів-вуха. У всі ці корпоративні чвари їй вникати зовсім не хотілося. А ось солодкі тістечка… хм, і ось так вона стала типовою білявкою, а варто було лише пофарбувати волосся.

Усміхалася власним думкам Ліза недовго - лише до моменту, коли повз неї пролетів привид молодої жінки. А це вже було дивно. Занадто часто вони зустрічалися за останній тиждень. А враховуючи той факт, що покійники тематичні з'їзди не влаштовують, треба було бити на сполох, ну чи хоча б дізнатися, в чому річ.

Забувши про свої думки, Ліза пропустила той момет, коли чоловіки, обговоривши подальші дії, стали прощатися. А Кодер наостанок передав Яу тонку папку, і якось дивно косився у бік дівчини, ніби підозрюючи у всіх смертних гріхах. Певно, знову якусь гидоту накопав.

- Вибач, ми змусили тебе нудьгувати.

- Так ні все нормально. Тут смачні тістечка.

- Значить, заїжджатимемо частіше, - усміхнувся Ян, і, помітивши її відстороненість, додав, - щось не так? Ребра болять? Я так і знав, що треба було бути обережнішим.

- Не хвилюйся, все гаразд, правда.

- Добре, поїхали додому. Потрібно збиратися.

- Куди?

- На сімейну вечерю, що повільно перетікає у сніданок, - усміхнувся Ян, розплатившись і потягнувши Лізу до машини. – Батьки вже чекають. Тож треба поспішати. Я обіцяв їм тиждень тому.

Ліза натягнуто шкірилась, думаючи, що це цілком типово для чоловіків – обговорювати свої плани в останній момент.

Почуття у дівчини були змішані. По-перше, вона з батьками хлопців знайомилася нечасто, а точніше, лише одного разу у своєму справжньому житті. Та й тоді справила не особливо приємне враження, судячи з кислих пик літнього подружжя.

І зараз, через стільки часу, це було трохи дивно і безглуздо. Ліза відчувала себе старою для подібних заходів, а ще було відверто начхати, сподобається вона комусь чи ні. Але їй здалося, що для Яна цей вечір був важливий, хоч і не розуміла, навіщо він тягне до батьків особу, з якою тільки почав дуже сумнівні стосунки.

По-друге, Катерина досі не повернулася, а цей факт не міг не нервувати. І коли Ліза встигла так прив'язатися до примари?

Автомобіль рухався за місто. Барвисті пейзажі змінювали будинки, наче зняті з обкладинок журналів, явно не обділених засобами дачників. Вражаюче красиво та дуже дорого. Ось як виглядав район для багатих та впливових. Що ж, Лізу цей факт анітрохи не збентежив – колись і вона була багата, знатна і належала до сім'ї аристократів, на яку рівнялися багато хто.

Тихо шарудівши по дорозі, автомобіль повернув в одну з вузеньких вуличок. Казкові будиночки біля річки мимоволі викликали посмішку, але на душі у Лізи було все важче з кожним наступним домом, що залишався позаду. Гнітюче почуття особливо загострилося, коли Ян зупинив машину. І тільки озирнувшись, Ліза зрозуміла, що саме так сильно тиснуло невидимим тягарем на її плечі.

- Тут живуть мої батьки, - посміхнувся Ян, відчиняючи ворота, щоб припаркувати свій металевий танк.

Дівчина натягнуто посміхнулася, лише ковзнувши поглядом по батьківському будинку свого кавалера, помітивши лише те, що він двоповерховий. Нині всю увагу прикували справжні хороми, що розташувалися навпроти, над якими кружляли вісім не заспокоєних душ.

Поки Ян паркував машину, Ліза намагалася їх розглянути, зауважуючи, що всі душі в момент смерті були молодими, досить привабливими дівчатами… заплаканими, з зіпсованим одягом та явно… вбиті. Тому що їхнє виття здавалося просто оглушає. Так поводилися лише змучені душі, які не перейшли межу, які прагнули помсти і були прив'язані до місця або предмета. Ліза могла б навіть посперечатися, що тримають їх власні тіла, що знаходяться десь на території. І чомусь могла поставити гроші на те, що не старий цвинтар був на місці побудови. А зовсім інша причина їхньої появи тут…

Від сумних думок відволік шум жінок, що зустрічають гостей. Так що, відставивши свої припущення до кращих часів, Ліза зосередилася на родичах Яна, що спустилися на подвір'я. Тим більше, що чоловік уже обійняв її за плечі, потягнувши за собою.

Зізнатись, Яну Ліза була вдячна. Збиралися чи ні батьки пихтіти і фиркати при її появі, дівчина так і не дізналась, бо її просто не відпустили ні на крок. За талію, за руку чоловік умудрявся торкатися її, навіть обіймаючи матір, яка була явно злегка здивована, хоча й незрозуміло чим саме. Фактом появи дівчини на її порозі чи самою Лізою.

- Ми вже думали, ви не приїдете, - м'яко посміхнулася жінка, обіймаючи сина і навмисно ігноруючи його супутницю.

Ага, отже, все-таки проблема в Лізі.

- Справи фірми... сама розумієш, довелося затриматися, - кивнув Ян, передавши батькам пакунки.

- Розкажеш докладніше, - насупився батько, важко зітхнувши. - Представ краще нам цю милу гостю.

- Марина мабуть уже ввела вас у курс справи... так що, мам, тату, це Ліза, моя дівчина, - легко посміхнувся Ян, обійнявши за плечі. – Мій батько та вчитель життя – Андрій Іванович, і найтерплячіша та найчарівніша жінка на землі – моя мати, Світлана Ігорівна.

- Приємно познайомитися, - обережно посміхнулася Ліза, намагаючись читати по обличчях та оцінити ступінь роздратування. Але поки що, на її подив, все йшло гладко, можливо тому, що Ян і слова їм вставити не дав.

- А ось це вам подарунок від нас із Лізою, — усміхнувся Ян, дістаючи з багажника невелику червону коробку, перев'язану синім бантом. - С річницею.

Ліза в цей момент посміхалася, ніби справді готувалася до свята, вибирала подарунок і навіть примудрилася привітати подружжя та побажати щастя.