Глава 3

У лікарні пахло гіркотою. Цей аромат ліків та хвороб часто виводив її із себе. А смертю вже точно Ліза надихалася сповна, так що настрій був не фіалковий коли, переступивши поріг відділення і морщачись від болю при кожному кроці, вона попрямувала до реєстратури.

- Стривай, – смикнув Віктор, потягнувши в інший бік і підтримуючи. Ліза застогнала, похитнувшись і не встигаючи перешикуватися. Нахмурившись, чоловік підхопив її на руки, наче пушинку і шикнув, коли дівчина відкрила рота для обурень. – Ти надто легка…

- Не розумію, чому мені тебе навіть підтримати не можна, а до нього ти на руки залізла? – бурчав мій мучитель, узявшись у боки і човгаючи слідом.

- Він не намагався вбити мене своєю машиною, - кинула Ліза, припинивши подальші нападки ненормального. Нині їй було не до з'ясування стосунків. Біль не давав ясно мислити і, не розмінюючись на безглузді розмови, дівчина зчепила зуби, зосередившись на відчуттях власного тіла.

День видався справді важким. Їй зробили рентген, а черговий лікар обмацував, як тільки міг, поставивши попередній діагноз і вирушивши до ординаторської роздивлятися знімки. Віктор поспішив за ним, щоб проконтролювати та переконати колегу у хибних підозрах. Чоловік так косився на її супутника, що той навіть трохи почервонів, особливо, коли лікар заявив, що бити жінок не можна, хоч би якими стервами вони були. Тоді Ліза щиро зареготала, не стримавшись, і настрій покращився, незважаючи на все обстеження, яке вона чесно терпіла. Не звикла Ліза до дотиків, так довго їх уникаючи, вона погано переносила навіть звичайний потиск рук. А сьогодні її думки і відчуття й зовсім ніби вибухнули, зазнавши такого тяжкого випробування.

Вона зітхнула і скривилася від болю, що спалахнув у боці, коли Ян підхопив її на руки і виніс з оглядового кабінету в коридор відділення травматології.

- Не смішно, - кинув він, остаточно засмутившись.

- Тобі, може, й ні, але для мене це справді моральне задоволення.

- Намагаєшся помститися? - хмикнув у відповідь.

- Хотіла б, вже давно це зробила, - надулася дівчина, ні краплі не жартуючи. Хоча звідки йому це знати?

І вона б ще щось сказала, але раптом по спині пройшов мороз, мурашки хвилею пробігли по шкірі, і це була явна ознака наближення її наставниці, Смерті.

Час зупинився. І всі люди завмерли, наче на плівці фільму. Ліза обережно підвелася, попрямувавши довгим коридором в одну з палат, де відчувала її присутність особливо гостро.

 Вона була тут, зморщена стара в чорному балахоні з косою в руці. Вона не мала тіла і щоразу набувала вигляду, в якому її представляв померлий. Відчувши чужу присутність, холодний погляд різко вп'явся в очі Лізи.

- А, це ти... - кинула Смерть, простягнувши руку над тілом літньої доленосної жінки. Людей, чиї долі визначали чи впливали на перебіг історії, вона завжди забирала особисто. І витягнувши дух із тіла, відправила його в потойбічний світ.

Ліза мовчала, спостерігаючи, з якою безстрашністю вона виконує свою роботу.

- Давно не бачила тебе, дитя. Чи довго ти відбуваєш своє покарання?

- Останнє життя, - вимовила дівчина, ковтнувши від надлишку почуттів.

- Хм, а де ж твій наглядач?

- Не знаю, - кинула у відповідь, не наважуючись брехати і прикривати його.

- Цікаво... Що ж, сподіваюся, ти усвідомила свої помилки і виправиш їх. Бачу, часу лишилося зовсім небагато, - піджавши губи, стомлено видавила у відповідь.

- Виправити? Хіба я зазнала недостатньо покарання? Що мені ще потрібно зробити?

- О, дивлюся, за стільки життів ти нічого не зрозуміла... шкода. Бажаю тобі мудрості та удачі, - натягнуто усміхнулася стара і зникла.

Від злості всі почуття дівчини буквально вибухнули. Карга стара! Та щоб її хтось відправив на той світ! Вічно ходить навколо та довкола!

Ліза завмерла, помітивши здивовані очі людей, спрямовані на неї, і усвідомила, що час знову пішов вперед, а її лайки мабуть злетіли з язика. І пошкандибала назад до Яна, очі якого, здавалося, вилізли з орбіт.

- Я що, заснув? Чи це якийсь фокус? Ти ж щойно сиділа поруч.

- Мабуть, не я одна вдарилася вчора, - сердито пробурмотіла, сівши на незручне сидіння, від чого тіло тільки сильніше занило.

                                            * * *

Дівчина була напружена і поводилася відсторонено, дивлячись у вікно автомобіля і періодично морщачись. Вони їхали з лікарні, де її таки обстежили та зробили аналізи. Сильний забій в області стегна та тріщини ребер. Лікарі бурмотіли ще щось, але ці терміни Ян вже не розумів, і, обірвавши тираду, запитав, що робити і чим лікувати.

Її живіт голосно загурчав і, покосившись у бік Лізи, що згорнулася в дивній, але явно зручній позі, зітхнув, згадуючи холодильник, в якому миша не те щоб повісилася, але явно б довго не прожила.

- Зголодніла, – кивнув він, констатуючи факт. – Не хочеш перекусити у кафе? Я майже не готую. Та й продуктів багато не купував. Тільки кішці. Вдома нічого смачного роздобути не вийде. Що ти любиш?

- Будь-що, - буркнула все ще скривджена Ліза. А може, просто засмучена. Вони якраз чекали на Віктора у відділенні хірургії, коли в одній із палат померла жінка похилого віку. Вона спостерігала, як метушяться і бігають люди в халатах, і потім, як плачуть родичі. Ян дивився на Лізу, що згорнулася поруч, притулилася чолом до плеча і тремтіла всім тілом. Злякалася.

- Там смачно готують м'ясо, тобі має сподобатися, – усміхнувся у відповідь, ігноруючи її відчуженість. І подумки зробив позначку, нагодувати солодким, підняти трохи настрій, та й непогано було б дівчині набрати хоч трохи ваги. Адже худа занадто. А він любив жінок із фігуркою, щоб було за що вхопитися у потрібний момент. І струснувши головою, обсмикнув себе, дивуючись ходу власних думок. Знову глянувши на худишку, що сидить поруч, похитав головою. Безумовно, ні.

- Я не відчуваю смаку, тому їм усе, – кинула дівчина, знизавши плечима.