Глава 1

- І довго ще вони тягтимуть кота за хвіст? - промовив Сергій, відкинувшись на стілець і потягуючи гарячу каву.

- Місяць, може, два. Поки кредитори не зрозуміють, у яке гівно вклали свої бабки. А там, дивишся, самі приповзуть, - зітхнув Ян, дивлячись у вікно кафе, в якому ось уже протягом десяти років друзі вечеряли по понеділках. Ці дружні зустрічі давно стали звичкою. А звички він міняти не вмів, можна навіть сказати, що зовсім не любив зміни.

Боулінг, більярд, клуби, останнім часом все це занадто вимотувало, особливо, коли справ на роботі було багато. А саме так і бувало, відколи батько залишив бізнес і звалив усі незавершені контракти на його плечі. Зізнатися, спочатку Ян був в шоці, як, власне, і рада директорів фірми «Кристал», але п'ять років роботи під чуйним керівництвом батька дали свої плоди. Отже, втративши деяких старих клієнтів, компанія згодом набула достатньо нових пропозицій, щоб утриматись на плаву.

- Як поживають Андрій Іванович та Світлана Ігорівна? Давно я вже не навідувався до них у гості, напевне, і скучити встигли? - посміхнувся друг, проводжаючи очима гарненьку офіціантку.

- Що ж, - посміхнувся Ян, згадавши все, що вони з Сергієм творили в дитинстві і скільки мати з батьком натерпілися від їхніх витівок. – Батько спалахнув новою ідеєю – посадити сад. Носиться тепер навколо будинку, шукає відповідну ділянку землі, ось нещодавно поклав око на мамин квітник.

- Уявляю, як вона йому всипала. - реготів Сергій, хмикнувши і витягнувши пачку цигарок. – Будеш?

Затягнувшись отруйним димом, він заплющив очі і вмостився зручніше за столиком.

- Треба кидати, - простягнув, випустивши дим і спостерігаючи, як за вікном починає капати дощ, повільно перетворюючись на зливу.

- Та вже скільки разів кидали! – хмикнув Сергій, потягнувшись за попільничкою – ще одна приємна дрібниця цього закладу – можливість наїстися до відвалу, не припиняючи пихтіти сигаретним димом. – А як вона взагалі? Одужує?

Два місяці тому у його матері трапився мікроінсульт, що дуже вдарило по всіх членах сім'ї. І тепер вони намагалися не випускати жінку на довго з виду, що зовсім не легко зробити, бо тяга до домашніх турбот у неї була у крові. То біля плити застрягне, то в землі копається – квіти пересаджує, а то й, дивишся, вже бігає підлогу миє. Благо хатня робітниця ловила її на кожному кроці, за що і стала «ворогом народу».

- Вже краще. Щодня вичитує батька, почала командувати і має намір з'їздити на курорт.

- Ось як! Молодець. І коли?

- Та ти хіба не знаєш маму, вона два роки збирається, ніяк не збереться.

- І все ж таки давно я в гості не заходив. Як гадаєш, приймуть? - обережно почав друг, нервово постукуючи пальцем по сигареті.

- Чому ж ні? Мама давно питає, як ти там, чи не загнувся часом, – посміхався у відповідь. – Заїжджай у вихідні, у нас святкова вечеря намічається.

- А Маринка? Теж буде? - проковтнувши і опустивши очі, винувато кинув Сергій. Він ніколи не зізнавався, але вже кілька років був таємно закоханий у молодшу сестру Яна. Таємно і нерозділено. Всі, звичайно, вдавали, що не помічають і навіть зовсім осліпли - це маленьке негласне правило, яке не наважувався порушити ніхто.

Сестра народилася пізньою дитиною і майже на десять років молодшою ​​за Яна, а місяць тому їй виповнилося двадцять три роки. Отже, різниця у віці круто стримувала всі романтичні пориви Сергія, хоча, зізнатися, він був би зовсім не проти такого союзу. Але, як завжди, життя виявилося набагато складнішим, ніж хотілося б. Ще в шістнадцять Марина примудрилася познайомитися з хлопцем, старшим за неї, що призвело до того дитячого і незамутненого почуття, яке зветься любов'ю і буває, напевно, тільки в цьому юному віці. Що найдивовижніше, обранець у ній душі не чаяв і закохані з часом одружилися. Ось тільки, як буває в житті, а зовсім не в казці, щастя не було довгим. Олексій розбився в автокатастрофі – п'яний водій розбив машину вщент.

Ян як тепер пам'ятав той дикий вираз жаху на обличчі сестри, коли вона почула сумну звістку, непритомність і наступні місяці нескінченних істерик. Іноді йому здавалося, що вона так і не оговталася з того часу… просто зламалася. Та й серйозних стосунків більше будувати не намагалася. Тепер її цікавили тільки «недільні хлопці» - чоловіки для сексу в неділю, як колись вона висловилася.

А Сергій хотів набагато більшого.

- Обов'язково! Вона буде рада тебе бачити, - кивнув другу, потай сподіваючись, що він склеїть розбите серце дівчинки.

- Гадаєш? – запалали очі хлопця.

- Угу, – бурмотів під ніс, не відриваючи погляду від стіни дощу, що так щедро поливав сіре місто. – Тільки не забудь щось солодке захопити…

- Шоколадні тістечка в глазурі, - тихо промовив друг, повісивши ніс. Треба ж, так само добре пам'ятає улюблені ласощі сестри.

У такі моменти Яну ставало щиро шкода Сергія. Щоправда, він хоча б здатний кохати.

- Про що задумався? - кивнув співрозмовник, розглядаючи змарніле обличчя.

- Про дари життя, – відповів Ян, вкотре, затягнувшись цигаркою.

- І чого б тобі від неї хотілося? – підморгнув хлопець, кивнувши у бік симпатичної офіціантки.

- Складно сказати, чого хочеться, коли в тебе вже все є, - втомлено посміхнувся другові, загасивши недопалок. – Час по хатах веслувати.

- Ти йди, я ще тут трохи посиджу, - протягнув Сергій, хитро зиркнувши на нову офіціантку. - Як знати, раптом не обламається.

- Дивись, щоб тобі потім зараза якась не обломилася. - посміхнувся, знімаючи зі спинки стільця піджак і потягнувшись за кейсом. – До неділі, о восьмій. Постарайся не запізнитися, побережи мамині нерви.

- Постараюсь, – кивнув Сергій, жартома, віддаючи честь.

Дощ лив, немов із відра, затуляючи місто від цікавих очей. Розкривши парасольку, широким кроком, чоловік попрямував до найближчого таксі на розі, маючи намір якнайшвидше потрапити додому і розтягнутися на улюбленому диванчику.