Глава 50

Коли ти в пастці

Мавріель

Про яку подорож говорила королева, мені вдалось зрозуміти трохи пізніше, як і те, що вони вирішили використати мене у грі “ловець на живця”. Роль живця, як вже зрозуміло,  дісталась мені. 

Коли Донала, та сама служниця, принесла королеві тацю з різноманітними кристалами та амулетами, я спочатку не зрозуміла, що вони збирались зробити.

Це була пастка, якщо не для Теодора, то для мене. І, враховуючи, що якщо він не встигне мене знайти, кристали  самознищаться, то   у мене просто не буде шансу врятуватись. 

Одне тішить, у цю “подорож”, як лагідно назвала дійство  королева, я піду не сама. Провідник у мене звісно  був не найкращий,  але добре, що хоч знайомий.

— Ви й  справді дасте одному з нас загинути? — шпортаючись об високі коріння, промовила я. Ми перенеслись у якесь темне місце, тут було так темно, що я  й розгледіти нічого не змогла, і тільки ногами відчувала якісь бугорки на землі, які дійсно трішки нагадували коріння від дерев.

— Ти можеш йти мовчки? — пробурмотів він. — Мені зараз не до сльозливих розмов. 

— Але ти ж теж учасник змови. Совість не їсть?

— А має? — хмикнув він. 

— Як мінімум, — якомога спокійніше промовила я. Взагалі у мене було таке відчуття, що мене ніби заморозили з середини. Не було в мені ні страху, ні відчаю. Один лише суцільний спокій.  

— Одного я не розумію, — знову продовжила, ігноруючи його прохання.  — Нащо вам той принц здався? Ну не тобі конкретно,  а королю й королеві. Вони так бояться, що він може стати королем? Так це ж ніби логічно.

— Мовчати не будеш, так?

— Він ж поїхав за три зірки від столиці,  відкрив там пекарню, жив собі спокійно й не чіпав нікого. Що ви так вчепились у нього й спокою не даєте? От ти чого їм допомагаєш?

Чоловік зупинився, а отже і мені теж довелось це зробити. Тільки я от,  не розрахувала нашої відстані, а тому врізалась йому у спину,  коли почула тихе:

— Я знаю твого Теодора особисто, — видихнув він, і скинув, судячи зі звуку, свій рюкзак на землю. — Деякий час, я служив не йому і  не його королю. Я був вільний від будь-якого підданства.  Але так трапляється, що обставини бувають сильніше нас самих.

— Такого не буває, — захитала я головою. — Якщо вже так говорити, то ти просто зрадив його. Це не обставини, а твій вибір.  Я, наприклад, знаю його недовгий період часу, але вже встигла дізнатись, що він хороша людина. Він мені завжди допомагав, коли я робила біду у його пекарні, то  навіть не сварив мене. І що я? Я намагалась його врятувати,  коли не перенеслась з усіма, а вийшло, що я стану причиною… Але я його не видала.

Та я й не знала нічого, окрім того, що їм потрібно було сховати Ямура. І що Теодор, як справжній чоловік визвався допомогти колишній коханій. Але цьому вояці цього знати не варто. 

— Любов вона така… — саркастично промовив той,  витягнувши з моїх слів зовсім не те, що я мала на увазі. 

 Він сказав це так, наче я щойно зізналася в чомусь неймовірно дурному. От просто кинув криво усміхнене “любов”, і мені захотілось або вліпити йому по потилиці, або бодай виштовхнути це слово назад йому в рот. Бо не про те ж мова була.

— Не перекручуй, — буркнула я, але голос вийшов слабшим, ніж хотілось. — Я сказала, що він хороша людина. А ти почув те, що тобі вигідно.

— А мені нічого не вигідно, — він різко зиркнув через плече, і в тому погляді було щось таке незрозуміле для мене. — Оце, мабуть, найбільша іронія.

— Геть мене заплутали, але нічого не розповіли.

— А що тобі розповідати? Те, що на тобі, пошуковий маячок,  такий є у всіх королівських родин? Завдяки йому рідні люди можуть знайти один одного за лічені хвилини. Теодор бачив мене,  бачив, що я тепер під владою його короля, як гадаєш, він зрозумів, хто шукав дитину, яку він переховує?

— К-король? — невпевнено промовила я.  І в цей момент лихач, який мене привів в це місце, запалив факел, для того, щоб ми могли напевно  хоча б зігрітись. 

— Правильно, — клацнув він руками перед моїми очима. — А ти не така дурненька, як мені здалось спочатку. Він шукатиме короля, а знайде тебе, повністю обвішану самознищувальними амулетами. А зняти їх не так вже й просто. Ключ від амулетних вузлів може зняти тільки досвідчений маг. Навіть Теодору це не під силу. Але любов, вона, знаєш,  змушує нас іти на різні речі. Дивись може через це він передумає віддавати дитину Маркусу.

Я ледь власний язик не прикусила від почутого. Це все дурня, не стане Теодор ризикувати дитиною, тим паче якщо в них спільна кров. А я проста співробітниця, заради Ямура він зможе мною пожертвувати, і чесно кажучи,  я його зрозумію.

— Ви помиляєтесь. Я йому ніхто. Ви всі говорите про любов, яка начебто змусить його передумати змінити своє рішення, але ви забуваєте, що все це може бути вашою вигадкою.  Я прибиральниця. ПРИ-БИ-РАЛЬ-НИЦЯ. Я не та заради якої він буде йти на подвиги.

— Та ну, — скептично промовив лихач. — Тоді чому я відчуваю, що він вже близько. Прислухайся, й ти також це почуєш. Принц вже ближче ніж ти думаєш, справа часу, поки він лише з’явиться перед нашими обличчями.