Глава 24

Політ пір’їночки

Мавріель 

До таверни разом з Ромеро ми дістались на диво швидко.  Нас моє питання, я відповіді так і не отримала, бо чоловіки, як тільки його почули, переглянувшись, взяли мене попід руки, й паралельно захопивши сонного Ямура, потягнули в потрібний бік.

Нам в цьому трактирі виділили таку кімнату,  яка могла б бути розділена на дві. Принаймні так нам обіцяла власниця трактиру, бридка така жіночка. Я на правду, очікувала побачити пишногруду жінку, в тілі, таку, на яку чоловіки задивляючись, слину пускали й залишались не на одну ніч, а  на декілька, приносячи власниці непогані грошенята. А на ділі вона виявилась не те людиною, не те орком… Або чимось середнім між ними.

І фактично ми отримали велику кімнату, посередині якої біла натягнута одна лише тонка мотузка, з якої звисала напівпрозора тканина. Підлога скрипіла від кожного кроку, меблі були припорошені,  та й сама кімната створювала враження, ніби тут ніхто не прибирав років зо сто.

一 Напевно вечеряти в кімнаті нам не дозволять, але й розмовляти коли поруч гріють вуха сторонні люди теж не варіант, 一 почухуючи свою потилицю, припустив Ромеро. Він оглядав кімнату з такою огидою, на яку навіть я була не здатна.

一 Я сходжу поцікавлюсь, 一 пропоную чоловікам, бо знаходитись з ними навіть у просторій кімнаті, яка мені такою й не здавалась, було трохи ніяково. 

А як же мені тут ніч провести? 

Навряд чи ми поїдемо в Сухі Води раніше ніж настане світанок. Навіть якщо карета буде полагоджена, я впевнена, Теодор не стане так ризикувати. 

Та не встигаю я отримати від них відповіді, як моя нога заплутується об кінець мотузки, котрий валявся на підлозі. Хапаючись за все, що бачила, я намагалась втримати рівновагу, але через це я й тупотіла ногами, буксуючи на місці, рівно до того моменту, поки моя нога не втопилась в дерев’янній підлозі, а я сама я не полетіла обличчям донизу.

一 Мавріель! 一 Вигукнув Теодор, підскочивши до мене разом із гучним звуком мого падаючого тіла. 

一 Що таке? 一 налякано спитав Ямур, який прокинувся від гуркоту. 

一 Залиште мою ногу в спокої! 一 Кричала я разом з ними, відчувши, як хтось з силою тягне мою, й без того бідну кінцівку вниз. 一 Я не пролізу.

Хтось там смикнув трохи сильніше і я з другого поверху вмить опинилась на першому в руках волосатого здорованя. Пилюка потрапила мені в горло і я старанно намагалась її відкашляти. Перші декілька секунд я намагалась зрозуміти куди мене занесло, точніше потягло. 

Дивно, що підлога так легко піддалась, як і дивно те, що я майже не постраждала, хоча це було ймовірніше. Проскочити крізь підлогу й не зламати собі руки чи ноги 一 це ще треба вміти…

一 А казала, що не пролізеш, пір’їночка, 一 він посміхався мені крізь руді вуса, й тримав мене, міцно притискаючи до свого тіла. 一 А мені казали, що дівчата самі на голову не падають… Брехали, дурні. 

一 Відпустіть мене, 一 крикнула я, брикаючись у його руках, але як би я не намагалась, та це здоровило не збиралось мене відпускати, та що там, він навіть на ноги мене не поставив. 

一 Мавріель? 一 я разом зі здорованем підняли голову догори, туди, звідки лунав звук, щоб побачити над нашими головами три здивовані обличчя, які також не зрозуміли, що тут сталось. 

Галас, який стояв на двох поверхах привертав увагу до наших персон набагато більшу, ніж мені того хотілось. 

Отак маєш! Я вже було подумала, що мої нещастя поруч з Теодором припинились. Я стала вважати його моїм талісманом. Але, як виявилось, цей ефект був тимчасовий.

Я смикалась на руках у здорованя, бідкаючись на власну незграбність та жорстокість світу до мене.  А тим часом мої рятівники не барились: Теодор з Ромеро не стали використовувати традиційний метод ходіння в гості, а скористались моїм і обидва стрибнули у діру в підлозі… чи стелі, це як з якого боку подивитись.

— Постав її, — Ромеро говорив спокійно, але я вловила ту небезпечну тишу, яка зазвичай передує або бійці, або тому, як хтось отримує сковорідкою по голові. Я часто бачила, як сусідка так говорила перед тим, як її чоловік отримував стусани. 

— Поставлю, — рудий кивнув, — Але тільки якщо вона чесно скаже, чого їй було треба у моїй кімнаті.

— У вашій що?! — Теодор і Ромеро заговорили одночасно, а я тільки закотила очі.

— Нічого мені тут не треба було. Я взагалі-то на другому поверсі була, — буркнула я з явним обуренням. — Мене сюди не телепортували, якщо що. Це ваша дірява підлога вирішила, що я не повинна тут знаходитись. І це не я себе сюди тягнула. Ви чого руки простягаєте? Хіба не знаєте, що не можна трогати те, що вас про допомогу не просить.

一 Так ти ж просила, пір’їночко, 一 збентежено посміхнувся рудий.  一 Тихенько так про допомогу мене благала. Тобі ж цими двома ніяково було…