Глава 18

Матусин син

Мавріель

 — Твій чоловік точно мене не віддасть цьому гвардійцю? — вже вкотре за цей вечір поцікавився в мене Ямур. Хлопчина взагалі тепер не відходив від мене ні на крок. Чи то боявся, що якщо відлучиться на міліметр, то знову щось коїться, чи його тривожило відчуття, що зовсім скоро він опиниться в сиротинці — мені було невідомо. Але те, що я тепер мала свого маленького хвоста, було надто очевидним.

Але те, що хлопчик постійно називав Теодора моїм чоловіком вже починало лякати мене. Не вистачало ще, щоб хтось почув його слова. Тоді мені точно буде непереливки. Пліток хотілось б уникнути, але хто ж їх колись міг зупинити?

— Він не віддасть тебе йому, — спокійно, намагаючись якомога лагідно донести до нього потрібні слова. — Якби мав віддати, то не став би залишати тебе тут зі мною, розумієш?

Ямур киває, але я все ще продовжую бачити на його милому личику тіні сумніву. Такий малий, а вже дорослий. Розуміє, що дива не буде. 

Гуркіт, який прозвучав з боку вхідних дверей змусив мене заклякнути на мить,  але в наступну секунду, я штовхнула малого собі за спину, а сама повернулась обличчям до дверей. 

На порозі, спираючись однією рукою на скло, а іншою собі в коліно, намагалась віддихатись стояла одна літня леді, чиє волосся нагадувало шерсть баранчика. 

— Фу-у-у-у-х, — протяжно застогнала вона, й підняла на мене свої очі. Чесно кажучи, я вже схопилась за свою швабру, поставивши її перед собою. Так ніби ця ломака могла мене якось захистити, якби нам дійсно щось загрожувало. — Дитино, налий мені води, бо я вмру прямо тут, якщо не ковтну чогось прохолодного. 

Я не рухалась, продовжила оглядати її в той час, як Ямур виглядав з-за моєї спини. 

— Хто ви така?  — перепитала жінку. 

— Я все поясню тобі, тільки дай мені води.

Прикинувши, що краще все ж подати їй води, ніж відкачувати жінку прямо на порозі, я попросила Ямура приглянути за літньою пані, а сама направилась до діжки. 

Не вистачало мені хвилювання через зустріч з цим гвардійцем, так тепер ця жінка. І як стане їй погано в пекарні, ніхто ж не повірить, що це вона прийшла до нас вже хворою,  а не те, що це сталось через нашу випічку.

— А ви давно такою старою стали? — почула я, коли повернулась до зали. Ямур стояв поряд з жінкою та розглядав її обличчя. Та нахмурилась, думала вже щось сказати,  але помітивши, що я з’явилась, лише протяжно видихнула й похитала головою.

— Не знала, що дітей треба виховувати? — ох і отрути було в її голосі, точно відрізнявся від того, з яким вона просила в мене води. 

— Не думали, що це проста цікавість? — запитала я притягуючи до себе хлопця. 

— Еге, придумав же тебе цей хлопчина на роботу взяти. Казав же йому мій синочок, що нема чого цю дівку до себе кликати,  а він не послухав. Я тепер всім розкажу, як ти мені грубіянила… Всім розкажу яка  ти…

Вона хитала перед нами кривим та сухим пальцем та хитро примружувала очі. І от в цю саму мить я бачила в ній жіночу версію містера Хрума. Він точно так само лоба свого морщив, коли той, звісно не пітнів. Точно так само важко дихав, коли розумів, що не по його виходить. І що ж мені везе на таких “добродіїв” житті? Де я так завинити перед всесвітом встигла?

— Я тобі склянку води подала, стара карга, — я не втримала потоку її лайливих слів, в яких вона й мене згадувала, й Теодора й про малого не забула. Так вже зачепило її просте дитяче питання. Я озирнулась на нього в той момент, коли ця стара згадала таки про свого ненаглядного синочка, підтвердивши всі мої припущення. 

— Ти його сім’ю зруйнувала, дурне ти дівчисько! Та він на таких сухостійок і не подивився би ніколи… Його дружина знаєш яка? Така статна жінка, а ти… Що ти їй наплела? Бігом мені кажи, щоб я тебе навчила як з дорослими поводитись треба. Думала дитину нагуляла, так можна на мого Мартіна повісити? А дзуськи тобі..

Вона й дулі мені крутила, й палицею своєю замахувалась. На мить мені здалось, що стара похитнеться й тією своєю дерев’якою розтрощить мені вітрину.

Але чим більше вона говорила, тим більше я відчувала, що злість наповнювала моє тіло. Вона кидала в мене звинуваченнями, а я не ніяк вторпати не могла, що ж то таке там трапилось, що вона мене у всіх смертних гріхах звинувачувала Але судячи з того, що мої здогадки все ж були вірними і без Мартіна Хрума тут все ж не обійшлось, то навряд чи трапилось щось з того, що я й дійсно робила.

— Ой-йой-йой, стережися, — бідкався за моєю спиною хлопчик. Але коли я відправляла його на кухню, паралельно пересуваючись залою, щоб це шалене бабисько нас не зачепило, він відважно хитав головою й присягався що наодинці з бідою мене не залишить…

Мені звісно було б приємно, якби я все ж контролювала ситуацію. Але зараз це точно було не так.

— Що ви мелете? — кричала я, згинаючись, коли розлючена жінка взялася за кремові булочки, які перед самим її приходом я тільки розставила на прилавок. — Яка дитина? Яка сім’я. Нічого я вашому сину не робила.

— Егеж, не робила вона, а жінці його хто брехні наговорив? Я чи що?

— А може й ви, мені ж то звідки знати?