Глава 16

Твій король вимагає зустрічі

Теодор

Нарешті, покинувши пекарню, мені вдається витягнути Ромеро на вулицю. Але цей любитель гарненьких дівчат пручався, прощаючись з Маврієль. І так він її зачіпав, і сяк. Добре, що ця наївна простота не реагувала на нього.

Сваритись при ній мені не хотілось, а от дізнатись навіщо в моїй пекарні з’явився Ромеро кортіло. 

— То чий то хлопчина в тебе на кухні? Її син? Тієї твоє працівниці, як її там?

— Мавріель, — підказав товаришу, закипаючи. — Її звуть Мавріель.

Ледь втримався, щоб не відповісти грубо. Це вже друга людина з мого колишнього оточення, яка ніяк не може запам’ятати ім’я дівчини. А воно в неї гарне було. Витончене. Однак така поведінка моїх близьких людей наштовхнула мене на неприємні думки. Адже кажуть, що оточення ми обираємо з подібних собі людей. 

— Так-так, то чий він? Я не побачив обручки, то виходить вже розлучена? Прикро, така молода, а вже знає чоловіка…

Ромеро дратував мене з кожною хвилиною, як говорив про хлопця та мою помічницю. Я не віддав його не тому, що за ніч виріши стати йому батьком, точно ні. Просто якось часу не було. А вести малого до міських вартових, а потім заносити святковий торт замовнику було не надто гуманно. Тому передача його в сиротинець трохи відкладалась. 

Але те, що його бачив Ромеро — не пройде для мене безслідно. 

— Ромеро, мені здається, ти не про те говориш. Ми зараз розмовлятимемо про Мавріель, чи ти таки розповіси мені про те, навіщо ти до мене прийшов? І як взагалі мене знайшов? Я ж навмисне купував власність не у столиці. 

— Тут то ти й видав себе, — клацнув пальцями гвардієць. — Ти ж сам мені сказав, що якщо вдасться втекти, то поселишся або в Океанових смарагдах, або в Долинних краях. В Океанових тебе не було…

Я аж зупинився, напрягаючи пам’ять, але згадати подібних слів не міг. 

— Що не пам’ятаєш? — я хитнув головою, а  він лише засміявся та з силою стиснув моє плече. — І не пам’ятатимеш, ти ж тоді п’яний був. Ну,  після сварки з королем…

— Он воно як, — протягнув я. — То чому ти тут?

— Король шукає тебе…

— Це не новина, — фиркнув, відмахнувшись від формального пояснення.

— У нього дочка народилась, Теодоре. Королева Магда не змогла народити йому спадкоємця. А пологи були важкими, цілителі сказали, що більше вона не зможе народити королю дітей. От його надії  про законного сина й розвіялись. А враховуючи небезпеку з боку сусіднього королівства, то й не дивно, що він мене на твої пошуки послав. 

Ромеро говорив чітко, ніби звітував, а я з кожним промовленим ним словом, злився ще більше. То королю не син потрібен, а маріонетка? Але боюсь мій батько втратив будь-яку можливість на мирне існування зі мною в одних стінах. А повертатись в палац в мене немає жодного бажання. Знаючи, як він жорстоко обійшовся з моєю матір’ю, жінкою яка народила йому сина,  я не збирався йому цього пробачати. 

— І ти хочеш сказати, що повернути йому “сина” він доручив саме тобі?  — не вистачало лише скептично брови підняти. Ромеро не той, у чиїй компетенції виконувати подібні доручення. 

— Ми ж друзі, — потиснув плечима “друг”.

Подібна легкість була йому притаманною. Навіть в такій ситуації. Навіть, якщо його справа лише привести мене до палацу… Навіть знаючи, що це завдання майже неможливо було виконати, бо добровільно до столиці я повертатись не збираюсь. Навіть в такій ситуації Ромеро не напружувався.

— Тоді я по-дружньому попрошу тебе передати королю, що я не повернусь. Це його престол, і  мені він не цікавий,  а повертатись заради задоволення його амбіцій мати сина… Тут нехай вже вибачає, я був всі ці роки поруч з ним, тільки от моє існування не сильно його хвилювало…

Я відчував, як руки мої все сильніше стискують пакунок. Ще б трошки й від святкового пирога залишилось би одне тільки слово та декілька крихт. 

— Та не питання, — Ромеро зірвав невелику стеблинку й закинув собі до рота, трохи зжувавши її кінчик. — Мені веліли без тебе не повертатись. Але думаю твій батько знає якого нраву його син. Тому, ще дні три тут побуду, а потім повернусь. 

— До мене Зієла приходила, — повідомив я товаришу, приймаючи його відповідь про тимчасове перебування тут. 

Хоча щось всередині мене шкрябнуло. Не просто так він тут ошиватиметься. Не думаю, що лише в батькові діло. Щось приховував цей гвардієць, але що я покине можу второпати. 

Не вистачало, що він тут ошивався. Ніби мені проблем і без цього мало було. А враховуючи його погляди на Мавріель… 

Треба буде сказати дівчині, щоб поки не приходила на роботу. Думаю, буде краще,  якщо вони не зустрінуться більше. Я знаю, яким запеклим ловеласом є мій друг, а втрачати хорошу, хоч і з певними нюансами помічницю, або вже краще сказати єдину, через розбите серце мені не хотілось. 

Ромеро нічого не відповів на мої слова, тільки здивовано скинув брови догори. Гарно грає, нічого не скажеш. 

— Не підкажеш як вона мене знайшла. Добре ти… Тобі я розповів бувши не у найкращому стані. Але їй…  Я ніколи не ділився жодними планами з нею. Жодними, Ромеро!