Глава 15

То чи збираєтесь віддати?

Мавріель 

— Це твоє? Коли встиг?

Чоловік хитнув головою в бік Ямура, а я в той момент дивилась на свого начальника. Певно він не так хотів розповісти про нашого знайду. Бо стояв Теодор у дверях з сердитим виразом обличчя.

— Не поранився? — Тео, ігноруючи пряме запитання свого знайомого, наблизився до нас, піднявши інструмент до рук. 

Ямур захитав головою, й насторожено дивися на нього. У мене аж серце стиснулось спостерігаючи за ними. Пекар продовжував крутити качалку, напевно для того, щоб зрозуміти чому вона напала на хлопчика, а потім просто протягнув руку до Ямура, пропонуючи йому піднятись. 

Та схоже, що нічого страшного в простій качалці для тіста не побачив, тому просто опустився Ямура так, щоб вони були майже на одному рівні, розглядаючи тепер самого хлопця. 

— Покажи свої рани, — попросив він, але малий, знову хитнув головою, вчепився в мою спідницю та повністю заховався за мною. Добре звісно, що він знайшов в мені підтримку, але хто зна, може тут однією качалкою не завершилось все, може було ще щось, що завдало малому шкоди, але він просто боявся про це сказати. 

Теодор вчинив розумно, попросивши хлопця показати всі ушкодження. Бо я, крім невеликих подряпин після падіння зі стільця, нічого не побачила. 

— Я більше так не буду, — шепотів він. — Не віддавайте мене йому. Я чесно-чесно так більше не буду. 

Я спробувала щось сказати, але була тут же зупинена піднятою рукою чоловіка, тому покірно опустила погляд. Зараз нам сваритись не можна було. Нам взагалі було заборонено сваритись, і на це було декілька причин. Перша — тут був королівський гвардієць, перед яким я б не насмілилась, а друга — втратити роботу зараз, коли все потрошки налагодилось, було для мене за межею дозволеного. 

Згадавши про того самого гвардійця, я глянула на нього, але він, на диво, навіть не намагався зайти всередину. Він продовжував стояти у дверях, розуміючи, що в цій ситуації  був тут зайвим. Та й все ж пекар не дозволяв йому зайти на кухню, то магія його б і не пропустила. Тому просто спостерігав за нами, точніше за Теодором та Ямуром. 

А тим часом мій начальник потягнувся до малого, витягуючи його за руку поближче до себе. 

— Я не буду тебе нікому зараз віддавати, — він не сюсюкався з ним. Говорив точно не як з маленькою дитиною, а ніби з дорослим. І що найголовніше, Ямур перестав хнюпити, визирнув з-за моєї спідниці та зробив крок назустріч чоловіку.

— Я хочу лише поглянути чи ти не пошкодився. Давай ми це перевіримо, а потім я з тим гвардійцем підемо, а ви зможете разом з Мавріель тут спокійно пообідати, так піде?

Ямур кивнув, дозволив Теодору оглянути всі “поранення”, які такими не були, бо Ямур більше  налякався ніж поранився. Але те, що тут сталось буде нам всім наукою, варто було бути обачними з усіма інструментами, які залишили без нагляду. Це що вони були зачаровані не зменшували їхню небезпеку, а навпаки  — лише посилювали. 

На місці хлопчика міг бути хто завгодно, а тому проблему варто було вирішувати. 

— Нічого страшного, — повторив пекар мої слова, заспокоюючи малого. А потім піднявся, звертаючись вже до мене. —  Дай йому настоянки з меліси та ромашки —  це трохи заспокоїть його. 

Ну добре, що хоч подумав про це. Але я й без його вказівок планувала заспокоїти нашого знайду. Я більше всього боялась, що він зараз забере Ямура і разом з цим гвардійцем передасть його міським вартовим, але Теодор ні слова не сказав про це, тому я помітно розслабилась.

— Зрозуміла, — кивнула на його настанови.

— От і чудово. А я поки віднесу таки замовлений пиріг, поки ми не втратили замовника, — він розвернувся, і легко підштовхнувши свого знайомого, направився до виходу, промовляючи: — Ходімо, Ромеро, ти певне мав для мене якісь новини?

— Аякже, — підхопив розмову гвардієць, і ту ж саму мить повернувся до мене, й легко кланяючись, промовив: — До зустрічі, прекрасна леді.

Я лише посміхнулась. Вперше мене хтось назвав леді. А-а-а–а-а.  Я б закричала від задоволення, але мусила стриматись, щоб не “втратити репутацію” цієї самої леді.

Але Теодор не оцінив його слів, тому лише підігнав Ромеро:

— Йди вже, підлабузник.