Глава 12

Конкурент для Мавріель

Мавріель

— Мій чоловік? — я мало повітрям не вдавилась.

 Ми з Теодором синхронно перевели погляд один на одного, явно не очікуючи почути щось подібне. Чоловік здивовано примружився, а мене вистачило лише на те, щоб підняти  брови. У повітрі повисла та сама тиша, після якої зазвичай хтось говорить: “Ой, а ви не знали, я тепер житиму з вами?”

Чоловік трохи нахилив голову, ніби намагався зрозуміти чи правильно почув. Я ж машинально втиснула свої пальці у фартух, ховаючи розгублену посмішку.

Хіба він вчора ввечері таке сказав? Та ні, точно ні. Він і погляду довше трьох секунд на мені не затримує. Та й взагалі поводиться так ніби я ручна бомба. Та й  ми знаємо один одного всього нічого. 

Це точно Ямур сам собі так додумав. Ну помилився, з ким не буває.

— Е-е-е-е… — протягнув Тео, але як і годиться серйозному чоловікові, в момент легкого шоку нічого, не додав.

— Сонечко, ти там щось про інгредієнти говорив?

Треба було брати ситуацію в свої руки, поки один, покинувши свою роботу  продовжував дивитись на мене, а інший чекав, що буде далі. 

— Так, я думаю, що він говорив про це, — радісно згадався малий, і потягнувся до невеликого полотняного мішечка, який необачно Тео залишив на столі біля миски. Схопив щіпку якогось  сіруватого порошку,  й ні секунди не вагаючись кинув його в крем.

— Ні,— лише встиг вигукнути Тео. Його рука з блискавичною швидкістю й  вхопила малого  зі стільця та повернувся до мене з широченними очима.

Не пройшло й секунди, як крем у мисці, той самий крем, який мав бути такий смачнючий, вибухнув тисячами іскорок, розлітаючись по всіх кухні. Це було схоже на фейрверк. Я лише одного разу бачила його — в  день коли народилась принцеса, але враження від того видовища переслідували мене й по сьогодні. 

Все моє обличчя було в біло-сірій рідині. Крем забився у вії та волосся, за комір та навіть під фартух. Але що там моє обличчя. Його можна помити,  речі, які забруднились — випрати,  а от з кухнею так не вийде. 

Кремом вкрилась не лише підлога та стіни, він потрапив і в горщечки з ягодами, і в еліксири, і навіть в дрібненьких щілини між каміннями, яким була обкладена піч. Навіть з люстри, новенької ще, жодним павучком не облюбленої, стікав той крем прямісінько на хлібний кошик.

— Ой, — здавлено промовив Ямур, втискаючи шию кудись собі під одяг. Він з-під лоба дивився на Тео, боячись бути покараним. 

Я вже рушила до них, маючи намір врятувати малого від заслуженої прочуханки, коли сам Тео озвався  — не різко, не гнівно. Хоча в його голосі відчувалась нотка глибокого, втомленого відчаю:

— Ну що ж, от тобі й “ой”. Тепер ти знаєш, що магія — це не лише літаючі ложки та кружки, не лише “будь смачним”, а й “дивись куди руки пхаєш”.

— Я все відмию, — вже ледь не плакав від сорому малий. — Чесно-чесно. Дайте мені ганчірку, а я все тут виправлю.

—  Я думаю, що виправлю тут все я, — вклинилась в їхню розмову. — Все-таки це ще поки моя робота. А ти краще випий молока й посиди на стільчику.

— Від гріха подалі, — пробурмотіла я, сподіваючись, що мене ніхто не почує, але Тео, котрий витирався маленьким рушничком відповів мені.

— Так, Маврієль, люди таки правду кажуть:”Біда не приходить одна”.  Так  і ти, якщо не своїми руками, то чужими мені безлад в пекарні влаштувала.

А я хіба винна була? До того, що Ямур тут вибухи влаштував я не причетна. Я всього лише попросила його на ніч залишити, щоб він в дощ не змок і не застудився,  а не просила його на цій кухні готувати. До того ж то не я залишила на столі порошок, яким розпалюю цю драконячу піч. 

Але йому я цього звісно ж не сказала. Добре, що хоч не прогнав. І за це дякувати треба. 

Але він в дечому  мав рацію, негоже ось так кожному своєму роботодавцю нещастя приносити. Може, справді варто сходити до якоїсь знахарки? Хай розкаже, що зі мною не так. Пороблено, чи що?

Я краєм ока глипнула на Ямура, до якого підійшов Теодор, та присів перед ним, щоб залишатись на одному рівні. Про що вони балакали мені не було чутно, до того ж чоловік запустив таки свою диво-піч, і весь простір наповнився теплом, світлом і характерним чарівним гудінням.

Але одне  я підмітила точно, яким би він не хотів здатись іншим людям, а було в ньому щось справжнє. Щось дуже тепле та живе.