Глава 11

Секретний інгредієнт?

Мавріель

— Ого, — почула  я задоволений вигук Ямура з кухні, а потім й дзвінкий дитячий сміх. Дивно, я гадала, що він ще спатиме о такій порі,  а вони з Теодором вже працювали на повну. — Вона сама може місити тісто? Ти навіть не торкаєшся. Я теж так хочу. Навчи мене!

— Я, щоб так вміти витратив багато років життя. Такого за один день не вчать. 

Я посміхнулась, підслухавши чужу розмову. Чесно кажучи, вдома я не могла навіть заснути. Крутилась з боку на бік, відчуваючи провину, що саме через мене цей, і так ображений долею хлопчик, здер свої коліна об бруківку. 

Навіть батьки вранці помітили, що менш говірка ніж зазвичай, але я лише відмахувалась. Ліра спочатку хотіла піти зі мною, щоб самій впевнитись, що мене на роботі ніхто не ображав. Але вона сама не сильно вірила тому, що казала, бо я так багато хорошого розповідала про Теодора, що всі її “а може” зійшли нанівець.

А коли я нарешті наважилась запитати матінку про те, чи можна взяти хлопчика додому — отримала хорошого причухана й наказ ні при яких обставинах не вести малого безхатька додому. Я можу її зрозуміти, і Теодор вчора мав рацію. Ніхто з міськими вартовими не хотів мати справу, бо у них ж як: один раз помилишся — завжди у всіх злочинах будеш винен. А я вже не те щоб у міських вартових у поганцях ходила, а у самих королівських гвардійців, враховуючи, що саме я стала причиною реготу над їхнім командиром. 

Тому сьогодні ні для свого начальника,  ні для самого Ямура  у мене не було хороших новин. 

Переодягнувшись у свою робочу форму, я заглянула до хлопців на кухню. Намагалась йти тихо, щоб не злякати ні їх, ні тісто яке вони місили. Тео ще на початку моєї роботи велів мені на кухні не кричати, не сваритись та не лихословити, бо тісто вбирає в себе всю енергетику тих, біля кого підходить. Коли біля нього сердишся то воно здувається, а коли підходиш з ніжністю — виростає пишним. От я й тишком  кралась на кухню.

Але, щось мені підказувало, що після мого останньо хазяйнування тут, мене не те що тісто, мене вся ця кухня боялась.

Малий Ямур стояв на стільці, щоб достеменно бачити роботу всіх інструментів пекаря, й запитував про все, що робив Тео. Він навіть назви продуктів деяких питав, що мене вкрай здивувало. Невже йому аж так погано жилось?

Чоловік, велика йому шана, терпляче пояснював все, що не розумів малий. На мить мені здалось, що йому самому подобалось так проводити час. То може він не сильно сердитиметься за те, що я залишила дитину на нього?

— Я все, — струсив руки від борошна малий, діловито дивлячись на Теодора. Він хотів, щоб його похвалили, груденята колесом випер, а сам посміхався, і щоб зрозуміти це, можна було й не дивитись на його обличчя, й так все ясно було. 

Чоловік, підійшов до столу заглядаючи малому через плече, вмокнув палець в крем, який замішував хлопчик, а потім хитнув головою.

— Ні, воно ще не таке ніжне, як потрібно. Помішуй швидко, але обережно. Коли стане зовсім важко, тоді й гукай мене. А я поки займусь тістом. Ти ж хочеш смачні булочки?

— А, що воно ще не готове? Я хіба мало над ним чаклував? — невдоволено перепитав малий. — Я думав, що ми швидко поїмо.

— Швидко тільки каша на воді вариться, — пробуркотів Теодор, а я приклала долоню до рота, бо якби я цього не зробила, то точно б завадила хлопцям. Але пекар настільки захопився навчанням хлопчика, що й мене не помітив. — А ця магія  особлива. Тут все має свій час та рецептуру. Тут все має дозріти, настоятись і тільки тоді ми зможемо насолодитись справжнім смаком цієї випічки.

На кухні й справді пахло ваніллю та корицею. А кавовий цукор додавав цьому запаху легку гірчинку. Не знаю що там мало вийти у них  в кінці, але той аромат, що стояв зараз,змушував мою головдну голову паморочитись. 

— Ого! — захоплено промовив Ямур й слідкував за тим, як мука, вода та дріжджі поступово, одне за одним змішуються в одній діжі. — Але ж я так само чаклував. Навіть “Будь смачним” тричі промовив, а ти кажеш, що крем ще не хороший.

— Для того, щоб крем був смачний я маю один секрет, який завжди використовую…

— Кхм, кхм.

Я подала знак, що теж була на кухні, бо хоч би як приємно не було за ними спостерігати, а роботу за мене ніхто не зробить.

— О, і ти прийшла! — вигукнув малий, а Теодор глянув на мене з вдячною посмішкою. Таке відчуття ніби він дуже-дуже сильно хотів, щоби я прийшла.  — В мені твій чоловік якраз про свій секретний інгредієнт мав розказати, уявляєш?