Глава 7

А можна я вам допоможу?

Мавріель

Прибирати пекарню виявилось не складним завданням, поки не було дощів, і погода нас тішила, то можна було мити підлогу лише тричі на день. От я цим і займалась, а у “вільний” від роботи час, я зазирала до пекаря. Щоправда, намагалась поводитись тихо, щоб не злякати його вибагливе тісто. 

Теодор доручив мені завжди бути у залі і при потребі кликати його, щоби він міг відпустити клієнтів. Однак, з такими методами, він не скоро допече свої булочки. А брати когось іще в пекарню чомусь відмовився. Мабуть, через брак коштів, він же щойно відкрив її, а отже доходів не так вже й багато.

А мені теж платити треба, не задарма ж тут гарую.

— А може вам щось треба? — я обережно постукала в одвірок, щоб повідомити про свою появу. На кухню,  я звісно ж заходити не стала, ну може одним пальчиком правої ноги. 

Теодор підняв голову, повернувши її до мене й оглянув з ніг до голови так, ніби я щойно йому тут не питання поставила, а відразу відро води вилила, яке він мусить прибирати. Ну що не так? 

Мені здалось між нами якесь взаєморозуміння там, чи щось накшталт цього встановилось,  але після таких поглядів я вже сумнівалась. 

— Мені? — після  хвилинної розгубленості перепитав Теодор.

— Вам, — кивнула я. — В пекарні ж більше нікого немає. То що? Будуть якісь завдання, бо я там вже всі вітрини до такого блиску відтерла, до якого мій кіт свої дзвоники не вилизує. Я ж багато чого ще вмію, окрім як підлогу мити  й клієнтів рахувати. Може вам якісь фрукти треба порізати?

— А ти вмієш? — скептично промовив чоловік, а мене ніби водою холодною облили.

Ну він вже геть знущається з мене! Я відколи тут працюю досі нічого поганого не зробила. Нехай буде, що всього лише три дні пройшло. У деяких я й те менше працювала, а  тут…

Але я вирішила не хнюпити носа, а відповісти гідно, і личить справжній леді:

— Звісно вмію, інакше як би я вам той пиріг приготувала?

Ой, напевно даремно я взагалі за нього згадала, бо пекар на цих словах навіть тісто своє розкочувати перестав і зареготав на всю пекарню.

— Так, наслідки того пирога я й досі розв’язую, — він помітивши, що своїми словами образив мене, що я й намагалась йому показати, трохи стих.  

Однак, насправді я ж і сама розуміла, що по-суті я таки обманним шляхом взяла з нього обіцянку прийняти мене на роботу. А Теодор просто виявився людиною честі й всього лише стримав своє слово. На правду, як там кажуть, не ображаються. Але оскільки навіть зараз моя совість не гризе мене через це, то я вирішила йти до кінця.

— Кажеш допомогти хочеш? — я рішуче закивала головою та з такою силою, що могла б пошкодити собі якісь зв’язки. 

Теодор оглянув пекарню, обвів поглядом  стіл, припорошений борошном, миски, що блищали від крапель молока, і ряд уже випечених булочок, які піднімалися в коробках.

Усе це пахло теплою мукою, корицею, ну, і трішки магією. Не знаю, як це описати, але коли хтось її використовував, от як пекар, наприклад, то я завжди відчувала це терпке відчуття на кінчику носа.

Я відчула, як у грудях зашевелилося щось схоже на те, ніби щось дуже чешеться, там — всередині. Так відчувалась радість. Нарешті я отримала завдання, а не вічний список «не роби цього».

— Дивись, я там вже приготував яєчко, яким треба змастити булочки перед випіканням, а після цього посипати їх солодким зоряним пилом.

Він розмахував руками, показуючи мені на те, де були булочки, присипка та інші атрибути, а я чула лише одне…

— Справжнім зоряним пилом? — пошепки промовила, вглядаючись у місткість з пилком, який більше був схожий на золотий блискучий цукор ніж на зоряний пил.

Теодор аж замовк після питання й вирячився на мене. 

— Звісно що ні. Це проста солодка присипка з кориці та цукру, просто трохи підживлена магією для краси. 

І все? Оце і є увесь секрет? Візуальна краса? А я то думала…

— Просто змастити та посипати?

Теодор усміхнувся, спостерігаючи, як я жваво стиснула в руках щітку зроблену з  пір’я срібнокрилих сов. І це, мабуть, вперше, коли я стикнулась з його щирою посмішкою, не враховуючи першого дня, коли він тільки показував мені цю красу. 

Я притягнула до себе тацю з пиріжками й вже вмокнула щітку, як мене зупинив голос Теодора. 

— Тільки, Мавріель, я тебе благаю, —  і знову цей приречений погляд. — Мені їх ще продавати. Не втирай, а лагідно змащуй. Мені потрібно, щоб воно блищало, а не липло.

— Я все зрозуміла, — кивнула я й висунувши кінчик язика, прийнялась до роботи. 

Це було не важко, та й руки в мене все ж з плечей росли, а не з  того місця, з якого всі вважають, тому зі змащуванням я впоралась швидко. З посипкою теж проблем не було. Саме тому Теодор дозволив мені покласти тацю з пиріжками у піч.

Чи хвилювалась я?

Звичайно.

Чи зробила я це?