Глава 3

Жалісний пиріг

Мавріель

Міцніше прехопивши клуночок з пирогом в руках, я застигла перед вхідними дверима пекарні й декілька секунд наважувалась аби просто постукати.

Від пирога йшов аж надто приємний запах, я доки йшла сюди, думала про те, щоб відхопити собі невеликий шматочок, заледве стрималась.

— Чого стоїте тут? — незадоволений голос вже відомого мені пекаря пролунав за спиною. — Знову прийшли шкоди мені наробити? 

Я зойнкула, підстрибнувши на місці й з силою притиснула до себе пиріг, відчуваючи тепло біля грудей.

— Ой, — повільно видихнула я, й повернулась до чоловіка, поступово розтягуючи посмішку на обличчі. Не знаю, чому він так скривився, може  всі зуби побачив, але Тео, обережно відсунув мене зі своєї дороги й прийнявся відчиняти двері. — А я вас чекаю.

Він пройшов всередину, а я слідом. 

— Не варто було. Ми з вами ще вчора все вияснили.

Чоловік  прибирав зі столів стільці й зверху  кидав скатертини.

—  Я гадаю, що вчора вас ввели в оману, — я ходила за ним хвостиком. І зараз собі більше нагадувала нашого собаку, бо він точно так само ходив за мною, особливо коли у моїх руках була якась їжа, яку він міг вкрасти.  —  Прошу вас, мені потрібна ця робота.

—  Мені не потрібні помічники, —  сказав як відрізав цей чоловік, приділивши погляду на мене всього одну секунду. —   Я ще вчора вам про це сказав.

—  Я пам’ятаю, —  надто різко промовила я,  і йому  могло здатись, що я його перебила, але це точно було не так. Я просто дуже хотіла досягти свого. —   Я готова виконувати будь-яку роботу, яку тільки скажете. 

Він зупинився, але повертатись до мене не став. Я бачила, як важко здіймались його плечі при кожному вдиху. 

—  Ви не хочете мене чути, —  тяжко зітхнув. 

—  Я чую. Але ви не даєте мені шансу.  А я хороша. Я… Я… Ось.

Я відірвала нарешті клунок від грудей й протягнула його пекарю, відчуваючи, як щоки починають горіти.  Це був підкуп. І я його не цуралась. Всю ніч змішувала всі інгредієнти та випікала при потрібній температурі, додаючи мамині еліксири. І щиро сподіваюсь, що цей пиріг не залишить чоловіка байдужим. 

—  Що це? — нахмурено промовив він, то опускаючи погляд на пиріг, то підіймаючи на мене. 

А він зацікавився. Втягнув носом приємний аромат і прийнявся розв'язувати клунок. Перший вузол піддався легко, а от з другим чоловіку довелось повозитись, тому я мусила йому допомогти.

—  Це вам, — привітно мовила я. — Це пиріг за таємним сімейним рецептом.

Вигляд пирога після дороги не був таким, яким я його забирала з дому. Зараз він був сплющений, сироп зі слив потік по тканині, а тісто трішки посипалось. Але я впевнена, що його смак був неперевершеним, саме тому, затамувавши подих, чекала, поки новенький пекар оглядав моє творіння. 

—  Я не їм їжу, якщо не бачу як вона була приготована, а наслухавшись вчора про ваші таланти, мені страшно навіть дмухнути на цей шматочок.

Не їсть він, я ці сливи з сусідського погребу, що дарма вночі крала чи що?

— Ви можете перевірити її на вміст отруйних речовин. Мені немає сенсу вас труїти чи ще якось шкодити вам. Мені потрібно, щоб ви взяли мене на роботу.

—  Чому мені здається, що я пошкодую? — він дістав чисту тарілку, маленьку виделочку і тицьнув нею у пиріг, скептично промовляючи —  Ви впевнені, що його можна їсти?

—  Звісно можна, я куштувала точно такий самий вдома, —  з повною відсутністю сорому, збрехала я. Останній раз, я їла цей пиріг на десятий день народження Ліри. 

— Хм, —  Тео зачепив на виделку трохи сухого тіста й вмокнув його  у сироп, але до рота підносити не поспішав. То крутив його з боку в бік, то принюхувався, а коли замість того, щоб скуштувати він знову поклав його на тарілку, я не витримала й випалила: 

—  Та, це не можливо! —  з гучним вигуком я взяла цю виделку до рук й запхнула йому той малюсінький шматочок до рота. Та й то, мені пощастило, бо він саме в той момент від несподіванки відкрив його. 

—  Це невиховано! — обурився чоловік, але на моє щастя пиріг не виплюнув, а посмакував. —  Але зізнаюсь, на смак цей пиріг кращий ніж на вигляд. 

—  То ви мене візьмете на роботу? —  я ледь не підстрибнула на місці, вже нафантазувавши, що якщо Тео сподобався цей пиріг, то він не відмовить мені. Тим паче, що черги бажаючих працювати тут я не бачила. А отже удача на моєму боці. 

— Те, що ви принесли сюди ласощі, нічого не означає, —  почав говорити він, виставивши одного пальця вперед.  Так колись робила моя вчителька, коли намагалась втихомирити маленьких монстрів, які вибравшись з-під батьківського нагляду влаштовували їй вистави, застосовуючи магію. —  Я не візьму вас… тебе…

Але як швидко почалась промова пекаря, так само швидко вона й завершилась, бо він уважно розглядаючи той самий “грізний” палець й несподівано для мене, та й для самого себе напевно, розплакався.

—  Я не візьму тебе на роботу, — знову повторив він, ще дужче схлипнувши. Я  гикнула, злякавшись такої реакції, й на всякий випадок відступила на крок назад.  —  Ти принесла такий смачний пиріг, а я не хочу брати тебе на роботу. Мені тут скільки за тебе розповіли, що мені страшно за свою пекарню. А ще соромно…