Люблю кекси. Завжди любила і любитиму!
Спасибі, Господи, що це кохання ніяк не відбивається на моїй фігурі. Інакше було б боляче...
Я дістала свіжу порцію кексів із духовки. Ось вони – мої красені. Рум'яні, пишні, просто диво.
Залишилося щедро посипати цукровою пудрою, і нехай холонуть, все одно гарячими їсти не можна.
Щоб не гаяти часу, я завела тісто на ще одну порцію.
– М! Чим це у нас таким смачним пахне? – Запитала Марина, зайшовши на кухню.
Вона не так часто у нас була, але намагалася навідуватися кілька разів на тиждень. Частіше не дозволяло амплуа дизайнера, цей свій шлях вона поки що кидати не збиралася.
– У нас завжди так пахне.
– Не сперечаюся, – посміхнулася компаньйонка і швиденько схопила кексик.
Я навіть обуритися не встигла!
Ну і гаразд, ну і нехай! Партія не дуже постраждає від втрати одного бійця. Або двох... Сама я теж не встояла, жадібно надкусила ласощі.
– Хм-м-м… – перебила мою насолоду смаком Марина. – І що в ньому за начинка?
– Оселедець.
– Що?!
– Оселедець малосольний, жирний, смачний. Пальчики оближеш!
Я доїла кексик у три прикуси, закочуючи очі від насолоди.
Марина ж скривилася і здійснила справжнє святотатство – сплюнула відкушений кекс у тарілку.
– Фу! Що за гидота!
– Образити кулінара може кожен, – тихо сказала я, озброївшись силіконовою лопаткою. – Не кожен може втекти.
– А ти точно впевнена, що оселедцю місце в кексах?
– Ну так.
– Солоному оселедцю в солодких кексах із родзинками?
– Ти теж помітила? Пікантний смак! Щоправда, чогось не вистачає. – Я задумливо постукала мізинцем по підборідді і підійшла до холодильника. – Ану, спробуємо…
На ще один кекс зверху ліг товстий шар гірчиці.
– Божественно! – Поділилася я, ще навіть до ладу не прожувавши.
Геть цукрову пудру! Прикрашатиму гірчицею. Троянди з неї я ще ніколи не викладала, але хто заважає спробувати?
І навіть скепсис, що межує з відвертим жахом, у очах Марини мене не бентежив. Настільки було смачно!
Але щастя довго не тривало, кекс з'їли, а мене потягло на нові гастрономічні експерименти.
Закінчилися вони канапе з білого хліба з маслом, начинкою послужили квашені огірочки, а зверху я їх щедро полила гречаним медом.
Боже, це не можна було виставляти на вітрину. Точно відірвуть із руками!
– Варю, у тебе все добре? – поцікавилася Марина, яка принишкла до цього моменту.
– У мене? Чудово просто! А що не видно?
– У тому й річ, що видно, – похитала головою дівчина. – Минулого тижня ти замість горішків посипала печиво крейдою.
– Смачно та корисно, між іншим.
– Сьогодні ось ... – Вона махнула рукою. – Кекси з оселедцем.
– І що? Я експериментую. Маю право!
– Ти вагітна, чи що?
– Ік! – Це канапе трохи поперек горла мені не встало. – Чого?
– Чого-чого! Того самого!
– Якщо тобі так не сподобалися мої кекси, то не треба так витончено мститись і намагатися мене залякати.
– Варю! Та це я з жахом! – нервово вигукнула Марина. – Мій партнер і за сумісництвом найкращий шеф-кухар зібрався в декрет через кілька місяців після відкриття.
– Та не вагітна я, заспокойся.
– Так? У тебе змінилися смаки, ти надмірно емоційна, то сміх, то сльози…
– Це не показник.
– У тебе груди збільшилися на два розміри мінімум.
Я кинула погляд униз. Хм-м... І справді збільшилися. Тут крити було нічим. Ну мало чому груди стали більше... Хіба зрозумієш організм?
– Ну і що? Ми з чоловіком, взагалі-то, завжди дбаємо про безпеку стосунків... – І тут мені в голову стукнуло, що не завжди.
Оце «не завжди» і сталося в день, коли Олег зробив мені пропозицію. Мстив він мені вночі, довго і зі смаком, за маленький жарт. Тієї ночі ми вперше не використовували захист через пристрасть. Але ж я мала безпечні дні!
– Що, Вар? Погано? Ти зблідла якось…
Збліднеш тут!
– Я в аптеку.
– Навіщо? – розгубилася Марина.
– За тестом!
– Варю, – долинуло її стривожене в спину.
Зупинятися було ніколи, я мчала в аптеку. Мчала на всіх парах, наче від хвилини зволікання залежало моє життя!
Загалом, так, звісно, і було.
Потім уже, коли я сиділа на «білому троні», це саме життя й промайнуло перед очима. Сім разів! Якраз за кількістю тестів. Позитивних, Божечки, тестів!