ГЛАВА 16

Я знизала плечима. Мабуть, це в моєму списку поки що займало останні позиції для переживань.

Палиця сприйняла мою відповідь по-своєму.

— Не бійся, все нормально буде. Олег, звісно, ​​тиран і деспот, але лише з тими, хто халтурить та працювати не хоче. Так, він вимогливий, але не лише до підлеглих, а й до себе.

Дивлячись у сяючі справжнім захопленням очі блондинки, я хотіла лише головою похитати у відповідь. І вона мені говоритиме, що закоханістю тут не пахне?

— Думаєш, я дозволю Ритці виграти? Ха три рази! Сама тебе всьому навчу, комар носа не підточить. Ти дівчинка спритна, все схоплюєш на льоту — прорвемося.

— Ну, дякую, чи що… — Маша розписувала власні плани з таким ентузіазмом, що це більше лякало, ніж тішило.

— Зі мною не пропадеш, Варю, не лякайся.

Я вимушено посміхнулася. Як би під твоїм шефством не пропасти.

— Угу, — в тон моїм думкам подала голос Йолі.

Ну не сова, а просто Ванга у п’ятому поколінні. І як їй так вчасно виходить висловитися?

— Еге, та ти не тому, як у воду опущена?

У прозорливості Маші було не відмовити.

— Чоловік?

Я кивнула, без слів підтверджуючи її правоту.

— Посварились? Ти це, — вона ніяково поплескала мене по плечу, — не хвилюйся. Адже ще все може налагодитись.

Навіть вона, на мою думку, зовсім не вірила в те, про що говорила. Що вже сказати про мене?

— Навряд, — я саркастично хмикнула. — Я збираюся подати на розлучення.

— То все так серйозно?

І погляд цей жіночий, сповнений співчуття та смутку, наче черговий цвях у кришку моєї труни.

— Тільки, будь ласка, не треба мене того жалю.

— Добре, — відразу погодилася Маша. Ще й кінчиком пальця підсмикнула зуб — усім відомий жест родом із дитинства. — Зуб даю.

Ця її безпосередність підкуповувала. Палиця була цілком зрозумілою мені людиною, без подвійного потаємного дна. Такі, як вона, все робили відкрито і на повну, любили всієї душею і так само люто ненавиділи нею.

І чомусь саме з Машею мене потягло на відвертість. Тому я змалювала їй ситуацію з Ярославом.

— Ось гад, — підсумувала вона, нервово заїдаючи пиріжком. — І як таких тільки земля носить? Так би й прибила! Ні, краще б яйця відірвала, і нехай він носиться зі своєю полігамністю без них.

— На кого це ти збираєшся нападати? — Раптом зазирнув до нас шеф. — Ти тільки пам’ятай, Машо, у тебе важка рука. А завдання тілесної шкоди суворо карається згідно із законом.

— Е-е-е… — розгубилася я.

— Машо, ти відразу скажи, мені вже варто підшукувати гарного адвоката?

Вигляд усміхненого Сокіла явно діяв на Палицю. У неї мізки разом перетворювалися на кашу, а кров заповнювалася ендорфінами, викликаючи світлячки захоплення в очах. Інакше як пояснити те, що Маша раптом ляпнула:

— Так чоловіка Варькіного. Я ж не винна, що в нього рило лопати давно просить.

Вся веселість із шефа миттю кудись зникла. Він так різко обернувся до мене, що я навіть відсахнулася від несподіванки. Хоча між нами залишалося з добрих півтора метри відстані.

— Ви заміжня? — його голосом можна було бити лід.

— Так.

Від маківки і до п’ят мені дістався якийсь дико напружений погляд, від якого хотілося скоріше втекти.

— А чому обручку не носите? — Ще суворіше запитав шеф.

— Так це… — я відтягла комір кофти і показала ланцюжок, на ньому була каблучка. — Ось.

Після пологів я різко скинула вагу, а потім її так і не набрала, хоча жодних спеціальних вправ не робила. І готувала багато, ситно, обов’язково все пробуючи у процесі. Тільки не в коня корм. Як пояснила мій гінеколог, після вагітності, пологів та годування груддю у мене змінилося гормональний фон. Про суттєву поправку можна було і не мріяти.

Каблучку я тоді, пам’ятаю, зняла і повісила на ланцюжок, щоб випадково не зісковзнуло з пальця. Підігнати під потрібний розмір все не знаходилось часу. А потім я зовсім забула про це, як і про те, що досі не зняла прикрасу з шиї.

— Ось як, — похмуро буркнув шеф. — А ви, Варваро, випадково нічого не забули?

Цілком можливо, що могла. Особливо в метушні від стрімких змін у моєму житті.

— Е-е-е… Наприклад?

— Наприклад, що до обіду ще три години. Або що вашу роботу за вас ніхто робити не збирається! — гаркнув він. — Чи ви вже записалися в особисті помічниці Марії? Мені варто звільнити вас від обов’язків і знайти кандидата, який відповідає всім моїм вимогам?

Маша навіть рота роззявила від подиву. Мабуть, таким злим і саркастичним Сокіла вона бачила дуже рідко. Та й закохані очі часто-густо ідеалізують об’єкт уваги.

— Ні, — скрипнула зубами я. — Я все зрозуміла, бос.

Його претензії були цілком обґрунтовані, я визнавала. Але те, яким тоном це все сказано, викликало в мені глуху злість. І тільки думка, що роботу зараз мені втрачати ніяк не можна, рятувала від гнівної ремарки у відповідь.