ГЛАВА 8

По-перше, раптом різко зникла легка фонова музика, до якої я вже звикла. І як тільки це сталося, я зрозуміла, що тиші довкола взагалі немає. Її постійно порушують звуки гавкання, гарчання і навіть завивання.

По спині пройшли муравки. Тут поряд тримають тварин!

Дивна річ, що я раніше не чула. Музика відволікала! Інакше це суттєво вплинуло б на моє рішення залишатися у будівлі, хоч і тимчасово.

Зараз же всі страхи обсіли мене разом. І долоні спітніли, і перед очима помутніло. Адже тільки вчора доводила Дашці, що я не маю зоофобії! Але реакція тіла змусила сумніватися у правдивості власних слів… І як я взагалі збиралася тут працювати?!

Панічні думки перервав телефонний дзвінок.

— Алло?

— «Вусатий та смугастий»? — після паузи запитанням на запитання відповів невидимий співрозмовник.

Я скривилася: так загубилася в думках, що навіть забула представитися та привітати можливого клієнта. Перший промах.

— Так. Чим можу допомогти?

Хто б мені допоміг цієї хвилини, тепер долоні пітніли з іншого приводу. Що відповідати людині, якщо сама ніц в цій роботі?

— Я хочу записатися на кастрацію, — впевнено заявив чоловік. — До Сокіла.

У мене всі думки разом переплуталися.

— Е-е-е… — я, звичайно, люблю рішучих чоловіків, але щоб таких… — Ось так от одразу?

— А чого чекати? Кажуть, він найкращий у цій справі. Після наркозу всі одразу бігають як ні в чому не бувало.

Яка багатогранна робота у цього Сокіла!

Ефемерного шефа я ще в очі не бачила, а вже здобула похвалу його професіоналізму. Завжди приємно працювати із майстром своєї справи. Мабуть…

— Ви точно зважилися на кастрацію? Добре подумали?

— А що тут думати? Жити так більше не можу!

— Ну, ви не гарячкуєте, треба зважити всі плюси та мінуси… — Перший раз зустрічаю чоловіка, щоб так рвався на цю процедуру.

— Та що тут зважувати, дівчино?! — ще голосніше вигукнув він. — Всі кути помічені, сморід у квартирі несусвітній.

— Ну раз все настільки серйозно.

— А за обісцяний фікус мені дружина мало голови не відкусила!

Бідолашна квіточка… Ось це, я розумію, збочені нахили. А те, що Ярик у мене пізно повертається додому, взагалі не дивно. Може, вибачити його і справу з кінцем? Ну їх, ці шпигунські ігри, перевірку, пошук правди…

— Сувора у вас дружина…

— Ще й яка! — поскаржився чоловік. — Ось я і не відстояв Лексуса. Записуйте на кастрацію. Я вже і рожевий нашийник йому купив, ну щоб пізніше відповідав новому статусу.

І тут у мене нарешті склалася картинка.

— Нашийник? Вибачте, а кого ви зібралися каструвати?

— Кота!

— Кота?

— Ну, не себе ж! — обурився той, хто дзвонив. — Тільки ви на сьогодні не записуйте, нехай Лексус ще день чоловіком побуде. Потім це вже не життя буде, а так… насмішка.

Я похитала головою, посміхнувшись. Треба ж! Він мені так задурив голову з ходу, що я й забула, де перебуваю. Ветмедицина людьми не займається. І слава Богу!

— Хвилинку, я подивлюся робочий графік Олега Вікторовича.

Десь тут був блокнот, Маргарита показувала ж. Згадати б ще, якого саме він кольору і де лежить.

Я притиснула телефон до вуха, звільнивши дві руки для пошуків. Але як на зло, потрібний блокнот все не знаходився.

А тим часом імпульсивний господар Лексуса не блищав терпінням, почав голосно дихати в слухавку і вже навіть нагадав, що він, взагалі–то, поспішає на роботу.

— Чи не можна швидше?

Так я ж із задоволенням. Ось тільки лихий ногу зломить у цій документації!

— Зараз-зараз. Ще хвилиночку.

Я не встигла розгребти всі папки в пошуках потрібного, як чоловіча рука прямо під носа сунула мені червоний блокнот. Моїм несподіваним помічником виявився симпатичний кремезний брюнет. А я й не помітила, що вже не одна тут.

— Те, що ви втратили, — усміхнувся очима він, коли я забарилася.

Ще й на потрібну сторінку вказав.

— Олег Вікторович зможе прийняти Лексуса лише наступного тижня. Записувати?

— Звичайно! — Клієнт голосно зітхнув. — Інакше мене дружина разом із ним надвір вижене. Краще я пожертвую яйцями Лексуса, ніж своїми.

Від такої відвертості я поперхнулась слиною. Брюнет, що перебував поруч, тут же послужливо поплескав мене по спині.

Ми швидко домовилися на потрібний день, я вписала клієнта з Лексусом у робочий графік Сокіла та завершила розмову. Тим часом хол заповнився людьми та тваринами, що знову повернуло мене у стан неконтрольованої паніки.

— Спасибі, — повернулась до незнайомого рятівника.

Той привабливо посміхнувся: