Помічниця на мою голову

ГЛАВА 5

Вдалого дня, Сонечки! — Крикнула слідом донькам і посміхнулася чоловікові, як і щоранку до цього.

Яр же махнув рукою на таке прощання, не удостоївши мене погляду чи поцілунку. З самого ранку знову був набусурманений. І яка муха його останніми днями постійно кусає?

Як тільки седан виїхав за ворота, я увірвалася в будинок, наче вогонь п’яти лизав. Прості джинси та сірий джемпер, які одягла вранці, міняти не стала. Намотала величезний зелений шарф на шию, приховавши майже пів-обличчя, і сонцезахисні окуляри на ніс натягнула. Так! Капелюшок із широкими полями на голову насупила. А то з моєю вогняною шевелюрою лише сліпий у натовпі і не помітить! Ярослав же завжди відрізнявся прекрасним зором.

Прихопивши сумочку, я зачинила вхідні двері і вже невдовзі вирулювала з двору своєю машинкою. На все про все у мене пішло близько п’яти хвилин.

Руки тремтіли, в очах туманилося, і постійно пересихало в роті. Загалом, нервувала я просто жахливо!

Тому й учепилася в кермо до побілілих пальців. Наче ця міцна хватка — єдиний гарант успіху моєї сумнівної витівки.

Кермувала я рівно, швидкість не перевищувала. Поспішати мені не було куди. Ярослав спочатку дівчаток до гімназії відвезе і лише потім на роботу заявиться. Навіть якщо потраплю в затор, то чоловіка випереджу. Хоча часом я встигала в ранковий дорожній коридор, до години пік.

Поки в’їхала в місто, сотню разів встигла пошкодувати. І чому мені вдома не сиділося? Ярослав завжди надто зайнятий на роботі, у нього великі навантаження — зрозуміло, чому настрій паршивий. Втомлюється людина. А може, ще й якісь неприємності в бізнесі? Адже він такий, що ні за що не зізнається.

Навіть моїм батькам, які мають суттєві зв’язки в медицині, колись довелося вмовляти зятя, аби прийняв допомогу. Спочатку бізнес у Ярослава не ладнався, будь-яку справу піднімати з нуля дуже складно. А якщо в тебе ще й немає потрібних зв’язків у верхах чи пристойного стартового капіталу, то взагалі тримайся. Топити почнуть з усіх боків.

Але з подачі легкої руки подружжя Соколів чоловік утримався на плаву і тепер досить успішний бізнесмен, чудовий стоматолог, професіонал своєї справи. Не втомлююся їм захоплюватися! А звички тримати все в собі не позбувся. Що вдієш, гордовитий.

Пригальмувала я за два квартали до клініки Ярослава. Мій яскраво-червоний «міні-купер» чудово знає не лише чоловік, але й помічниця Аніта. Дуже вже не хотілося, щоб хтось із них мене тут сьогодні помітив. Сорому не оберешся! І придатної версії для виправдання я ще не вигадала.

Перш ніж рішуче вийти з машини, закусила нижню губу у сумнівах. Коли ж сполошилася дарма? Замість того, щоб звично займатися домом і чекати приходу сім’ї, стирчу тут, як справжня ідіотка!

Я виросла в глибоко інтелігентній родині, бачачи перед очима приклад беззавітно люблячих один одного бабусі та дідуся, батьків. З дитинства я була впевнена, що шлюби будуються на коханні та взаємоповазі — двох титанах щасливої ​​сім’ї. Звичайно ж, в ній не обійтися без довіри. Сама ж… Ох, халепа…

Але відступати вже було пізно. Вплуталася в цей фарс, отже, маю довести справу до кінця! Інакше не знати мені спокою.

Я різко смикнула ручку, вийшла з машини і швидко припустила вулицею. Поки не передумала.

Раз у раз оглядалася на всі боки. Все здавалося, що кожен перехожий в курсі клоунади, що розігрується.

Нічого-нічого, от зміцнюсь в безпідставності здогадів Дашки і обов’язково залагоджу свою провину перед Яром. За те, що посміла засумніватися. Вечерю йому смачну приготую, романтичну, так. Масаж зроблю. Адже я вмію не тільки лікувальний, дитячий і реабілітаційний, але й розслаблюючий.

Якраз і спокушу на гріх, ага. Білизну гарну прикуплю, Ярослав ласий на мереживо, створю відповідну атмосферу, дівчаток відправлю до батьків на вихідні і… Я фиркнула собі під ніс. Еге, до чого дожила! Розмірковую, як вдало спокусити власного чоловіка…

З такими думками я швидко дійшла до потрібної вулиці, але переходити дорогу не стала. Завмерла навпроти клініки. Машини чоловіка ще не було, отже, як і думала, встигла раніше.

Я озирнулася на всі боки і підійшла до газетного кіоску, прикупила журнал. Перший, що попався, навіть назву не глянула. Ну і розгорнула його перед носом, наче уважно читаю. Не маячити ж стовпом! Шпигунка з мене та ще, певна, Ярослав, якщо побачить, обов’язково впізнає. А далі почнуться питання…

Тут хоч журнальчиком прикриюсь.

Довго чекати мені не довелося. Знайомий синій седан під’їхав хвилин за п’ять. Я голову в плечі втиснула і вся напружилася, ніби перед стрибком з урвища. Хоча чоловік спокійнісінько вийшов з машини, пілікнув сигналізацією і поспішив зайти до клініки. На мій бік навіть голови не повернув. І добре, мабуть… Про журнал я ж забула, так і тримала його догори дригом, витріщаючись на Яра на всі очі.

Від рингтону мене ледь не схопив інфаркт. Не знала, за що хапатися першим: смартфон чи серце.

Теж мені ігри в шпигунів!

— Ти ще жива, моя старенька? — Зима! Ну, звичайно, хто ще може дзвонити з ранку з такими питаннями? — Як минула ніч бурхливого сексу? Ти, сподіваюся, перервала це порочне коло? Гарненько заїздила свого Куропаткіна?

— Не було нічого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше