ГЛАВА 4

— Що ти віями плескаєш, Вареник? Не віриш?

Я гикнула і відчайдушно похитала головою, слів не було.

— І дарма.

У мене разом пересохло в горлі, довелося відкашлятися перед тим, як спитати якимсь чужим голосом:

— У тебе є докази?

Зима піджала губи.

— Ви спите разом?

Такого питання я не очікувала. Навіть закашлялася, захлинувшись повітрям.

— Ну так.

— Вареник, та не в пуританському сенсі! — реготнула подруга. — Сексом займаєтеся?

Прямо в яблучко. У цьому вся Дашка!

Я почервоніла.

— А як, ти гадаєш, у нас доньки з’явилися?

— Тільки не кажи мені, що це був ваш останній секс! — Зробила страшні очі вона. — Не лякай мене, Варваро Сокіл!

— Вісім років уже як Куропаткіна… — одразу ж поправила її я.

— І дарма!

— Ти що, вже зовсім захмеліла?!

— У жодному оці. Твереза ​​як скельце! Хочеш, дихну?

Ось у цьому вся Зима! Залишає бадьорість духу та оптимізм до останнього. Думається мені, що і на смертному одрі вона намагатиметься посміхатися, а не сумувати.

— Сумніваюся, — похитала головою для більшої наочності.

— І коли був останній?

— Хто?

— Він самий, Вареник. Те дійство, від якого діти виходять і не виходять, якщо захистом правильно користуватися, а не залітати з першого разу, як дехто.

Мені в обличчя знову жар кинувся, адже у нас із Яром саме так і вийшло.

Ми познайомилися у медуніверситеті. Я на другому курсі навчалася, а він був на два роки старший. На якійсь безглуздій студентській вечірці — декорації для мене стали неважливими і зовсім стерлися з пам’яті, адже вся увага належала Ярославу.

Це було кохання з першого погляду. З мого боку, так точно.

Красень, спортсмен, один із найкращих студентів на потоці… Загалом, мрія всіх дівчат! І моя у тому числі.

Чому Яр звернув на мене увагу? Досі гублюся у здогадах. Я була вся в навчанні, будувала наполеонівські плани, твердо мала намір згризти граніт науки до останнього шматку і отримати диплом з відзнакою. Адже я продовження лікарської династії. Підвести довіру батьків? Як можна? Свят-свят-свят!

Виявилося, підвести довіру батьків як два пальці…

Особливо якщо твій перший секс має продовження у вагітності. Багатоплідній.

Далі було весілля, академка та нелегкі пологи. Замість диплома з відзнакою у мене незакінчена вища — за плечима майже три курси. Зате сім’я та дві прекрасні доньки! Як на мене, шкодувати нема про що.

Ярослав ніколи не давав мені засумніватися, що у нас все трапилося з любові, а не якось випадково… Чи це я весь час так вдало обманювалася? Кохання, кажуть, сліпе…

Сварки, звісно, ​​були. Але ж у кого їх не буває? Ми ж не бездоганні! Але мені завжди здавалося, що у нас зразково міцна сім’я, як книжка пише. А всі проблеми можна вирішити, щиро поговоривши. Адже я завжди готова до компромісів.

— Ти там дні підраховуєш? Може, дати калькулятор?

— Чого? — виринула зі спогадів я.

— Кажу, може, калькулятор тобі дати, щоб обчислення сексуального життя було точним?

— З-заразо!

— Але ти все одно мене любиш, — розтягла губи в посмішці подруга.

І з цим мені було важко не погодитися.

Спочатку я не збиралася вестися на провокацію Дашки, але зараз… Зараз сиділа і судомно згадувала: а справді, коли ми з чоловіком востаннє були близькі?

Тиждень-два тому? Місяць?

Він постійно зосереджений на роботі: клієнти, постачальники, курси підвищення кваліфікації… Я вдома сім днів на тиждень, двадцять чотири години на добу кручуся неначе та білка в колесі. Знову ж таки дівчатка… Вони в такому віці, що постійно вимагають уваги. Хоча, коли це діти її не вимагають? Чим дорослішими стають, тим серйозніші проблеми притягують.

Наодинці ми з Яром залишаємось лише в спальні, пізно ввечері. Зима зробила постріл у небо, а потрапила у саму суть — спимо ми разом. Просто спимо.

— Три місяці.

— Скільки? — Подруга ледь зі стільця не злетіла і так очі витріщила, що стала схожою на довгоп’ята.

— Може, чотири чи п’ять місяців… Я щось не можу пригадати достеменно.

— Ти жартуєш? — Не повірила вона.

І навіщо так сильно дивуватися? Нічого катастрофічного в цьому я не бачила. Хоча… неприємний черв’ячок сумнівів уже почав гризти зсередини. А все Зима винна!

Настала моя черга жадібно сьорбати шампанського.

— Якби!

Дашка поповнила келих і залпом випила його вміст. Захмеліти вона точно не боялася.