Глава 18. Якщо хочеш зупинити мене

НІК

Здається, я ще ніколи в житті так не переживав, як сьогодні. Ми помчали на точку в промзоні. Я їхав першим, хоч охорона і намагалась, але обігнати мене в них не вийшло. Хоч якась користь від цих дибільних перегонів, я їхав дуже швидко. 

На місці на мене начепили бронік перед тим, як ми пішли всередину. Людей було небагато, мої хоч і покликали допомогу, але вона не встигла приїхати. А чекати я не збирався. 

Тому ми пішли прямо туди всього вчотирьох. Водій теж пішов, він був також навчений на охоронця, в цілях безпеки. 

В приміщенні було темно і пахло сирістю. Тиша тиснула, аж поки не роздався перший постріл. Мій охоронець прикрив мене і одразу вистрілив у відповідь. 

— Чорт, шефе, я промазав! — вигукнув він.

І ми побачили, як тінь побігла складом. Мої люди стріляли, але він був надто далеко, а в приміщенні було надто темно.

— Віко! — закричав я вголос і побіг в той бік, звідки втікав той, хто стріляв. Один з моїх людей кинувся за мною. Щось кричав про те, що я маю триматись позаду, але я його не слухав.

Коли добіг до стіни з дверями, почав відчиняти одну за одною, аж поки за однією з них не побачив Віку. 

Вона була прив’язана до стільця, рот заклеєний скотчем. Коли поглянула на мене, в очах заблищали сльози. 

Я одразу кинувся до неї, в першу чергу  смикнув скотч, знав, що це боляче, тому намагався зробити це одним рухом, щоб було найменш боляче.

А потім перерізав і мотузки.

Мені знесло гальма. Я міцно обійняв її, притиснувши до грудей, а потім подався до її губ і поцілував. Я так сильно переживав за неї, що зараз просто не міг контролювати свої емоції. Віка обхопила мою шию руками і відповіла на поцілунок. По її щоках досі текли сльози. 

— Вони тобі щось зробили?... — прошепотів я, трохи відсторонюючись, зазираючи їй в очі і погладжуючи по щоці. — Мої люди схоплять того типа. І я його вбʼю!

 — Ні, — вона похитала головою. — Все гаразд, ти приїхав так швидко… Дякую!

— Поїхали звідси, — я підхопив її на руки.

Мої люди якраз також підбігли до нас.

— Шефе, він втік! Нас було надто мало, приносимо вибачення… 

— Їдемо додому, зараз головне — безпека Віки…

***

Коли ми доїхали до будинку, я знову взяв її на руки. Бачив, що її запʼястки були червоними від мотузок. Поніс її прямо до спальні. Коли відчинив двері, одразу сказав:

— Душ, у мене кращий, ніж в гостьовій спальні, а тобі треба змити цей вечір, — і зазирнув їй в очі.

 — Це правда, я ніби постійно відчуваю той запах, — вона здригнулася. — Але зі мною все добре, не хвилюйся. Я гадки не маю, чому мене викрали. Може, хотіли дізнатися якісь твоє таємниці?

— Тут ти в безпеці, тут ніхто тебе не дістане, я не відпущу тебе звідси, — я поставив її на підлогу у ванній. 

Рука потягнулась до запʼястка, який все ще був червоним. Я притягнув запʼясток до своїх губ і поцілував. Я хотів забрати весь її біль і страх, і більше нікому ніколи не дозволити робити їй боляче. 

— Я кохаю тебе, — сказав неголосно, стало трохи легше, нарешті не треба було прикриватися тільки потягом чи ще чимось. Серце билось, як скажене. Я знав, що це не просто потяг, вже давно.  Але одразу додав, дивлячись їй в очі: — Та це ні до чого тебе не зобовʼязує.

Вона якусь мить дивилася мені в очі, а потім рвучко обняла.

 — Я не така хороша, якою ти мене уявляєш, — прошепотіла мені на вухо. 

— Мені все одно… На все. Ти можеш не кохати мене, можеш робити, що хочеш, просто будь поруч, — прошепотів я їй на вухо, а потім, не давши їй нічого відповісти, поцілував.

Хотів, щоб це було ніжно, але кров так сильно пульсувала в скронях, в серці, всюди, що це вийшов дуже жадібний, пристрасний поцілунок, бо я нарешті дорвався до того, чого бажав всім серцем вже давно.

Вона нічого не говорила, а тільки цілувала мене у відповідь. Пригорталася всім тілом, і вся тремтіла, як у лихоманці. 

Я почав розстібати її кофту. Намагався трохи себе стримувати і не розірвати тканину, бо ґудзики дуже дратували. 

— Якщо хочеш мене зупинити, то зроби це зараз, — шепотів між поцілунками. 

 — Ні, — вона легенько похитала головою. — Не хочу зупиняти…

— Кохаю тебе, — повторив я, після чого втягнув її в черговий солодкий поцілунок і її кофтинка полетіла на білосніжну плитку…

Вікторія

Коли я розплющила очі і побачила, що лежу на ліжку поряд із сплячим Ніком, всі відчуття вчорашнього дня разом наринули на мене. Я не змогла противитися потягу до нього… Зараз. дивлячись, як Нік спить, я відчувала лише ніжність і не могла змусити себе знову думати про нього, як про ворога. 

“Мені треба забиратися звідси. Треба довести до кінця свій план і зникнути з його життя. Після того, що я зроблю, ми станемо ворогами, тому ця ніч має залишитися першою і останньою… Але мені було так добре з ним… Чому, ну чому саме він зробив те, за що його не можна пробачити…”