Глава 14. Я нікуди не піду

ВІКА

Коли Нік під’їхав до мого будинку, я вже чекала його біля під’їзду. Авто зупинилося, водій відчинив мені дверцята і я сіла на заднє сидіння поруч із Ніком. 

 — Привіт, як пройшов візит до поліції? — запитала упівголоса. 

— Більш-менш, — він знизав плечима. — Памʼятаєш, ти їздила з Софією до нашої "зірки"? Ото саме в неї знову проблеми. Працювати не хоче, а вона — один з головних елементів нашого бренду. 

— Знову треба її вмовляти? Тоді Софія чудово справилася з цим завданнням. — я усміхнулась. 

— Так, — я кивнув. — Але цього разу будемо без Софії, на це немає часу. Зараз заїдемо на студію і розберемось самі. На це в нас півгодини, максимум година. Потім їдемо на діловий обід. 

 — Добре, — я трохи напружилася, бо пам1ятала ту вередливу “зірку”. Але, певно, Домінік знає, як знайти до неї підхід. Я б на його місці просто пригрозила, що звільню її, якщо не припинить свої вибрики…

***

Коли ми приїхали на студію, то там панував переполох. До нас підбігла якась дівчина і привіталась:

— Домініку Ельдаровичу, як добре, що ви приїхали! — затараторила вона. —  Бо ми тут зовсім з ніг збилися! 

— Де вона? — він озирнувся, не побачивши Марго поруч. 

 — Марго каже, що звільняється, он збирає речі в себе в гримерці! А де ми так швидко нову ведучу знайдемо! Може, ви її переконаєте залишитись? 

Марго була не просто якоюсь ведучою. Через свою харизму вона тримала наші рейтинги і тим самим підтримувала фасад мого успішного медійного "бізнесу". 

— Так, ми йдемо до неї, — кивнув Нік. — Веди нас. 

Дівчина з готовністю кивнула і попрямувала по коридору, а ми пішли слідом за нею. Незабаром вона постукала в одні з дверей і тоненьким голосочком запитала:

 — Марго, люба, можна увійти? 

 — Не можна! — почувся зсередини сердитий голос. 

— Марго, це я, Нік, — включився в діалог Нік. — Мені теж не можна? 

Двері відчинилися, і на порозі з’явилася розпатлана Марго. По всій кімнаті панував страшенний безлад. 

 — Що, вже ті курки наскаржились? — буркнула вона замість привітання, презирливо дивлячись на дівчину, яка опустила очі. 

— Ти ж знаєш, що ти потрібна нам всім. Всі просто переживають. Тому і покликали мене, — Нік мʼяко усміхнувся їй. — Що трапилось? Я можу якось допомогти? 

— Я скільки разів повторювала їм, що не їм продуктів з глютеном і лактозою! А вони не можуть запам’ятати!  Вони хочуть, щоб я померла, і тоді займуть моє місце, — вона театрально підняла брови догори і зітхнула. 

— Вони більше не будуть. Я особисто поговорю. Обіцяю, — пообіцяв Нік. — То що, підеш на зйомку? 

 — Тільки ти мене розумієш, Ніку, — Марго раптом усміхнулась до нього, і мене ніби щось дряпнуло по серцю.  — Якби не ти, я б тут ні хвилини зайвої не лишилася, — продовжувала вона. 

— Я радий, що ми все владнали, — сказав він з полегшенням. 

 — Але я погоджусь залишитися тільки, якщо ти запросиш мене на побачення, — вона побіжно глянула на мене і тут же знову сконцентрувалася на Нікові. — Хочу романтичний вечір, щоб забути усіх цих тупих людей! 

— Може, якось за тиждень? Сьогодні в мене багато справ, — спробував відкосити Нік. 

 — Тоді я йду, — сказала вона сумно. — Авжеж, ті справи тобі важливіші, я розумію. Думаю, ти легко знайдеш мені заміну, ось вона залюбки вийде в ефір — Марго ткнула пальцем у дівчину, яка була готова під землю провалитися під її поглядом. 

— Ти — незамінна, — Нік зітхнув. — Слухай, оʼкей, що як ми зустрінемось ввечері? Коли я вже зроблю всі справи? А зараз ти попрацюєш? І це буде тільки одне побачення. Далі ти не будеш мене цим шантажувати. Тільки на таких умовах я погоджусь.

 — Добре, — знову смиренно сказала Марго. — Ти ж знаєш, я ніколи не могла тобі відмовити. Ти дуже важливий для мене… Але побачення має бути на вищому рівні! Не просто в кафешці посидіти, а щось дуже цікаве…

— Домовились, буде цікаве, — він кивнув. — Тоді йдеш на зйомку? Я теж маю йти працювати, щоб ми встигли побачитись…

Мені була дуже неприємна ця Марго, і я з великими зусиллями втримувала на обличчі нейтральний вираз. Вона була схожа на якусь п’явку, яка, якщо вчепиться, то її дуже важко віддерти від себе. Але це справа Домініка, яких людей тримати коло себе. Не моя справа… І все одно я відчувала роздратування, і мій настрій зовсім зіпсувався від думки про те їхнє побачення…

 Нік

Я вирішив підіграти Марго. Але ми домовились, що після побачення вона більше не буде мене цим діставати, тож воно того вартувало. Марго слово тримати вміла, хоч і поводилась інколи як вередлива дівчинка. 

Коли ми вже збирались йти зі студії, я раптом побачив на собі маленьку червону точку. Мозок включився миттєво, але перше, що я зробив, це відштовхнув від себе Віку, яка була надто близько. Я дивився їй в очі, все було як в сповільненій зйомці, коли пролунав постріл і я відчув біль в руці. 

Хтось закричав. Охорона почала метушитись. А я дивився на стелю, з якої світили прожектори, і вони сліпили мене.

Далі все було навпаки дуже швидко. Охоронці підхопили мене під руки, я лише сказав їм, щоб взяли і Віку, бо без неї я нікуди не піду….

А вже за пару хвилин ми сиділи в якійсь комірчині без вікон, один з охоронців кинув Віці аптечку:

— Огляньте рану, там по дотичній, кулі нема всередині, ми будемо охороняти вхід і чекати підкріплення! 

Мені все ще було зле. Кров стікала по руці. Але це все було не смертельно. 

Віка розстібнула на мені сорочку і акуратно зняла її. Потім стала обробляти і бинтувати рану. 

 — Як ти? — запитала, коли рука вже була забинтована. 

— Нормально, — я кивнув. Мені дійсно було трохи краще. В голові все ще паморочилось, але вже не так сильно. — Дякую.