Глава 7. Відмова

ВІКА

Я піднялася на трибуну, де вже стояли люди. Я нікого з них не знала, дехто кидав на мене цікаві погляди, і я подумала, що певно, тут збирається якась  знайома одне з одним тусівка,  тому я цього разу викликала підвищений інтерес. 

Цікаво, чи Домінік приводив сюди інших дівчат? Хоча мені було байдуже до його минулого. Головне — досягти своєї мети, а для цього всі засоби згодяться.

Раптом до мене підійшла одна з дівчат — з довгим білявим волоссям, у коротких шортах і блузці з декольте. Вона запитала:  

— Добрий день, а ви з ким прийшли? Тут закрита подія.

 — З Домініком, — відповіла я. 

— А це ще хто? — вона насупилась. — Сюди не можна приходити просто подивитись. Має бути запрошення від гонщика. Давайте я проведу вас на вихід. Ви нічого не знімали? Покажіть ваш телефон, галерею. 

 — Я нічого не знімала, — я показала їй галерею мобільного. — Але мене привів гонщик! 

— У нас тут немає гонщика Домініка, тож ви обманюєте! — вона починала злитись. — Охороно! Тут порушниця!

Але саме цієї миті ми побачили фари машин на горизонті. Люди на трибуні загомоніли.

Машини пронеслись перед нами дуже швидко, і першим був Нік. 

 — Ось мій супутник, — я вказала на Домініка, який саме вийшов з машини. 

— Нік? Я тобі не вірю! Він ніколи не приходив з дівчатами! Охороно, виведіть дівчину! — гукнула вона охоронцю, який вже наближався до нас. 

У цей час Домінік, якому тільки що надягли на шию медаль, повернувся обличчям до трибуни, і наші погляди зустрілися. Він помахав мені рукою, а я помахала йому у відповідь. 

— Те, що він помахав, нічого не значить! Може він помахав не тобі! — продовжила дівчина.

— Ходімо з трибун, нам треба вас перевірити, — сказав охоронець, беручи мене за лікоть.

Нік же, здається, це помітив і вже рушив до нас. 

— А що тут відбувається? — запитав він, підходячи ближче. 

 — Ця дівчина ж не з тобою прийшла, Ніку? — запитала білявка, киваючи на мене.  

— Зі мною, — він кивнув, забираючи мою руку з руки охоронця. 

Обличчя дівчини трохи витягнулося, і я припустила, що вона сама мала на Домініка якісь види. 

 — Тоді гарно вам відпочити, — сказав охоронець і ретирувався. 

 — Вітаю з перемогою, — тільки тут змогла сказати я. 

— Дякую, — він усміхнувся, все ще тримаючи мене за руку. — Ходімо, у нас ще є одна справа… — і повів мене з трибун до машини. 

Його рука була теплою і міцною. 

 — Тебе всі тут називають Нік? — запитала я. 

— Ага, — він кивнув, а коли ми підійшли до машини, відчинив переді мною дверцята. — Сідай. 

Я сіла досередини, відчуваючи  хвилювання. Серце чомусь билося занадто часто, дихання прискорилося. Можливо, то просто адреналін від гонок досі гуляє в крові…

— Відʼїдемо трохи, — він теж, схоже, трохи хвилювався. Завів машину і ми виїхали зі стадіону — точки старту і фінішу. 

 — Це було дуже круто, — сказала я. 

— Я радий, що тобі сподобалось, — він зупинив машину і торкнувся моєї долоні. — Хочу приз…

Я усміхнулась, думаючи, що схоже, він клюнув  на мою пастку:

— А ти не забув…

Потім легенько торкнулася губами його щоки:

— Такий?

— Можна почати і з такого, — він теж усміхнувся, хоча я бачила, що, певно, думав він про інший поцілунок. 

— Мені здалося, що ти подобаєшся тій дівчині, — сказала я. — Яка хотіла мене вивести…

— Я багато кому подобаюсь. І ще більше людей, яким я поперек горла, — Нік переплів наші пальці. 

— В мене схожа історія, — я не забрала свою руку. Що ж, усе йде за моїм планом…

— Значить, ми підходимо одне одному. Завтра сходимо ще кудись?

НІК

Мені подобалось, як вона дивилась на мене. Їй сподобались перегони, швидкість, машина. А для мене це було дуже важливим показником. Авжеж, те, що вона чмокнула мене в щоку, трохи засмутило. Але нам немає куди поспішати. Здається, вона навіть приревнувала мене до грід-гьорл. 

Треба було кувати залізо, поки гаряче. Тому я запитав, чи не сходимо ми кудись разом.

— Мабуть, краще не виходити за рамки робочих стосунків, — сказала вона. 

Я не очікував почути подібне. Зазвичай жінки робили все, аби тільки бути поруч. Вони радо погоджувались. 

— Я тобі не подобаюсь? — я зазирнув їй в очі. 

— Я не хочу втратити роботу, — вона ледь похитала головою. — Ти ж сам наголошував, що секс нічого не значить. 

Я дійсно так казав. Але зараз, коли чув це від неї, було неприємно. Значить, я їй не подобався. Вона з ввічливості пішла на перегони. А може просто через цікавість. 

— Так, правда, — я кивнув і знову завів машину.  — Пробач, якщо був навʼязливим. 

Я намагався робити так, щоб мій голос звучав спокійно і стримано, щоб не видавав мого розчарування цією ситуацією. 

 — Та все нормально, — вона усміхнулась. — Жодної нав’язливості я не побачила.

— Завтра наймеш няньку для Софі, — я виїхав на дорогу. На душі було якось неприємно, взагалі відчував себе ще тим придурком, до якого ніби як поставились поблажливо, через те, що він — бос. Так кепсько я не почувався вже багато років. Відчув себе якимось хлопчиськом і це дратувало.

 — Добре, які будуть побажання з твого боку? Щодо няньки, — уточнила вона. 

— Досвідчену, але не занудну, щоб Софії сподобалась, — я ледь помітно зітхнув. Не дивився на неї, погляд зосередив на дорозі, хоч вона і була абсолютно порожня. 

 — О’кей, певно, треба молоду, щоб і тобі сподобалася? — її голос звучав серйозно, але в ньому відчувалася нотка глузливості.