8 (2)

Якби Кіран назвав мене красунею і розумницею, я б просто фиркнула і сказала, що він говорить якісь цілковиті дурниці, та й по всьому. Але внутрішнє світло – це все-таки щось інше. Глибше, більше, важливіше. Про таке не брешуть, принаймні, я завжди вважала, що Кіран – не з тих, хто брехатиме про подібне. Саме тому його слова та впевненість, що світилась в очах, переконали мене: варто повірити. Серце наповнилось теплом.

Погодитись вголос я теж не могла, надто важко було переступити через внутрішні обмеження, тому я просто зробила крок вперед і міцно-міцно обійняла чоловіка.

– Дякую, що бачиш мене такою… Світлою, – прошепотіла я. – Для мене це надзвичайно цінно. Ніхто і ніколи не помічав цього. Навіть важко повірити, що це справді так.

– Якщо вони не бачили в тобі світла, це означає, що вони дурні, а не що ти погана,– відрізав Кіран, широко всміхаючись. – Бо я – бачу.

– Занадто багато дурнів, тобі не здається?

– Або вони просто не придивлялися, або не хотіли визнавати правду. Ти найчудовіша з усіх, кого я коли-небудь зустрічав.

– Ох, Кіране…

Я зашарілась і сховала обличчя у нього на грудях, не здатна впоратись зі своїми почуттями. Кіран важко дихав, ніби ця проста суперечка зі мною забрала всі його сили, і обережно погладжував по спині. І усміхався так ласкаво-ласкаво, що аж подих перехоплювало.

В цю мить всередині мене все яскравіше розгоралось бажання попросити його про поцілунок. Всього один, обережний, такий, що взагалі нічого не означатиме. Але я стрималась, наступила на горло своїм поривам. Це все зіпсує.

Навіть якщо я подобаюсь Кірану, то мова йде про людські якості, аж ніяк не про мою… Дівочу привабливість. Останньої, якщо чесно, в принципі не існує.

– А чому ти вважаєш, що твій винахід може бути небезпечним? – поцікавилась я у Кірана, намагаючись перейти на іншу тему, не таку чутливу.

Він зам’явся, явно сумніваючись, чи зможе взагалі правильно відповісти.

– Люціус сказав, що некромантія – штука небезпечна, і так перетворювати її не варто. Я намагаюсь знайти наслідки накопичення великої кількості сили, аби зрозуміти, для чого вона може бути використаною і чи можна перешкоджати таким діям. Виходячи з результатів експериментів, я прийматиму рішення і далі, що мені робити з цим пристроєм і з тим, хто його замовив.

– Думаєш, замовник може розуміти, чим це все скінчиться?

– Не можу гарантувати, – чесно сказав Кіран. – Але я волію перевіряти теоретично, а не на практиці, давши йому в руки щось надзвичайної сили. Крім того, у мене все одно поки нічого не виходить. Існує, здається, певне природне обмеження, ось, я намагаюсь розібратись, чим воно зумовлене.

Я помітила, що в очах у Кірана знову спалахнув той самий винахідницький запал. Він все ще сидів близько до мене, обіймав за талію, але притому думки дракона літали далеко-далеко, і він досі думав, як саме чинити з пристроєм.

Дарма я розмріялась про романтичну вечерю. Якби я цікавила Кірана, як жінка, він би точно не став зараз розмірковувати про винаходи.

Чи став би?

Я вирішила, що зосереджусь на їжі. Не треба мріяти про всілякі дурниці, мені, потраплянці без магічного дару, абсолютно точно недоступні. Є прості, зрозумілі речі, яких теж можна хотіти.

Хороша їжа, приємна компанія. Кіран добрий до мене, хіба це не перевага? Не варто бажати забагато, а то так недовго втратити геть усе.

– Ти засумувала, – чоловік помітив зміну мого настрою. – Я можу якось допомогти? Можливо… Ти тільки скажи!

– Ні, ні, нічого не потрібно, – швидко замотала головою я. – Все в порядку. Знаєш, напевне, просто втомилась.

– Добре. Тоді тебе не триматиму.

Кіран знов поцілував мене, цього разу вже в скроню, і відпустив. Я спочатку вирішила зайти до лабораторії, дракон одразу рушив у свою кімнату.

В лабораторії чимось пахло. Раніше я цей аромат не помітила, але тепер він посилився. Джерело його знайти виявилось нескладно, на столі з’явилась невелика корзина з різнобарвними ліліями. Я навіть не знала, що такі бувають! Тут і червона, і руда, і фіолетова, а ось навіть чорна.

Я покрутила квітку між пальцями. Красиво, хоч я і не дуже любила зрізані квіти, які так сильно пахнуть. Торкнулась пальцями пелюсток… Цікаво, коли Кіран встигнув їх принести? Ми ніби постійно були разом. Може, він відправив якийсь ментальний запит? А як тут з кур’єрською доставкою? Або їх привезли разом з вечерею?

Не знаю, чому, але всередині мене буквально палало бажання поцікавитись, чому Кіран вирішив зробити мені подарунок. Я підхопила кошик і рушила до дракона, пошкреблась у його двері.

Кіран відчинив доволі швидко.

– Ти щось хотіла? – він розплився в усмішці, а потім завмер, помітивши квіти у мене в руках. – Звідки ти взяла цю гидоту?