8 (1)

Ельвіра

Наступні два дні повністю поглинула робота. Я дивувалась, як у Кірана в очах не рябить від такої кількості дротів, магічних схем, концентраторів, а ще – книг. Кілька разів він сам бігав в бібліотеку і повертався звідти з височенними стосами книжок. За різноманітними дрібницями відправляв мене саму. Цього разу, наприклад, я ходила по «Теорію некромантії», і підручник намагався вкусити мене за палець, аж доки не отримав зошитом по корінцю.

– Старомодні методи виховання таки іноді працюють, – роздратовано промурмотіла я, ледь стримуючись, щоб не потягнутись до своїх поламаних вушок.

У їх форми була дуже проста причина: в дитинстві мене, не надто слухняну дівчинку, тягали за вуха в якості покарання у сиротинці, де я жила. Боліло страшенно. Я вважала, що так само болить і усім іншим дітям, тим паче, вони плакали, скімлили… Тому я навчилась не плакати, не реагувати, тільки дивилась злючими очима і проклинала виховательку.

Уже опинившись в Кофленді, я від Сварта, що лікував мені вуха, дізналась, що ельфійські в рази чутливіші за людські, і в порівнянні з іншими дітьми це було ніби кінцівку намагатись відірвати.

Але що ж поробиш з тими клятими книжками, якщо вони провокують наслідувати мою «любу» виховательку і ляскати їх по корінцях.

Повернувшись до лабораторії, я з подивом помітила, що усього того розгардіяшу, що коївся тут, коли я вийшла, більше не було.

– Кіране? – гукнула я стривожено. – Кіране, ти тут? Все гаразд?

Сподіваюсь, він не перекинувся на дракона, не впоравшись з почуттями, і не накоїв випадково якогось лиха.

– Я тут! – чоловік визирнув з нашої спільної вітальні. – Я вже все прибрав, подумав, що досить з нас експериментів. Виходь-но сюди, перепочинемо трошки.

– О… – я здивовано завмерла. – Це дуже несподівано.

– Мені хотілось трішки тебе порадувати, – всміхнувся Кіран. – Тому я замовив нам трішки смаколиків. Тут навіть є посилка з іншого світу. Якраз забрав, коли радився востаннє стосовно енергетичних направлячів з Люціусом.

Я принюхалась і вловила приємний запах цитрусових. Лимон, апельсин і ще щось. Поспішила за Кіраном і побачила на столі вечерю на двох і невеликий тортик на підставці.

– О, – розгублено закліпала я. – Знов будеш провокувати мою жадібність до їжі і зажерливість, – не стримавшись, всміхнулась.

– Ти анітрохи не зажерлива, – відрізав Кіран. – У тебе гарний апетит, і це нормально для дівчини. Маєш апетит здорової драконочки.

– З одним лиш нюансом: я не драконочка, я людина. Ельфійка.

– Яка була в іншому світі і мусила якось компенсувати магічне поповнення. Або просто любить смачненьке. Якщо це не шкодить твоєму здоров’ю, то в чому, власне, проблема?

– Ох, гаразд, вмовив…

Крутити носом від смаколиків було вище моїх сил. Я облизнулась, сіла за стіл, підтягнула до себе порцію смачнючих курячих рулетів в паніровці. Довелось стримуватись, щоб не їсти одразу багато, а нарізати маленькими шматочками і насолоджуватись тим, як ніжна курятина танула на язиці.

– З чого раптом тебе потягнуло на такі ініціативи? – поцікавилась я у Кірана.

– Просто хотів зробити приємне. Крім того, за останні кілька днів я зовсім заганяв тебе з роботою.

– Та ну, все нормально.

– Не нормально. Я знаю, що стаю одержимим, коли мова йде про мої винаходи. Ось і зараз, я тямлю, що, можливо, намагаюсь винайти щось небезпечне, не впевнений, чи взагалі варто працювати над такою технологією, а все одно спинитися не можу.

– Ну… Ти натхненний учений.

– Я скажений драконисько, – заперечив Кіран зі сміхом, – і що з цим поробиш? А ти – найкраща помічниця, яку лише можна собі уявити. І просто чудова дівчина.

Кіран нахилився до мене і несміливо поцілував в куточок вуст. Не знаю, повз що він промахнувся, повз щоку чи повз губи, але тілом розповсюдилось приємне тепло. Я подалась назустріч, не зумівши стримати щасливу усмішку, що спалахнула на обличчі. Дракон ніби теж не намагався сахнутись, побачивши, що я відповідаю взаємністю.

– Ельвіро, – прошепотів він, – я дуже хочу, щоб ти одного разу побачила себе моїми очима… Тоді ти зрозумієш, наскільки ти прекрасна.

– Ти мені лестиш.

– О ні, – заперечив він. – Це анітрохи не лестощі. Це правда. Мені дуже шкода, що ти мені не віриш, а я недостатньо переконливий, щоб донести до тебе, що я справді так думаю.

– Ох, Кіране. В тебе чудовий смак, а з цього випливає, що я аж ніяк не можу подобатись тобі насправді, – розсміялась я. – Трохи хамовита, нестерпна потраплянка з дивними поглядами на життя, абсолютно без краплі чогось позитивного.

Він заперечно похитав головою.

– Якщо у мене чудовий смак, то ти повинна повірити мені. Я бачу перед собою надзвичайну дівчину з дуже яскравим внутрішнім світлом.