7 (4)

– Нащо тобі? – спитав він, невдоволено поводячи чорними пір’їстими крилами за спиною, а потім аж потягнувся до власного гострого вуха, але вчасно спинив руку. – Доволі специфічний запит.

– Я працюю над перетворювачем магічної енергії, необхідним для акредитації. Це ректорська вимога, – пояснив я, – і, на жаль, просто послати його куди подалі з цим запитом я не можу.

– Точно? – якось дивно зиркнув на мене Люціус. – Бо я б послав.

– Сто відсотків, – я напружився.

Вже друга людина, і людина далеко не дурна – тобто, напівельф, але тут справа не в расі, – каже, що я працюю над артефактом, який краще не створювати. З одного боку, як винахідника, це штовхає мене впиратись і далі, йдучи до своєї мети. З іншої ж… можливо, справді варто спинитись і подумати головою, бо щось мені не дуже подобаються всі ці прозорі натяки.

Але я поки що контролюю ситуацію, тому спробую дізнатись більше інформації, а згодом вирішу, що робити з нею.

– Раніше мені доводилось працювати з перетворювачем некромантської енергії для того, щоб нищити одну специфічну аномалію, – пояснив Люціус. – А потім щоб… Гхм. Моя донька володіла даром смерті. В моєму світі ці чари трохи не такі, як тут, хоча подібність між ними є. Ми зі Свартом створювали артефакт-перетворювач, аби допомогти Вівіан виносити дитину. Зрештою, результат навіть допрацювали, і він вийшов доволі непоганим, але я б не радив відтворювати щось подібне. Некромантська енергія і так небезпечна, куди її ще додатково генерувати?

– Чим може бути небезпечною генерація?

– Сила життя та смерті, на відміну від сили душ, якою ми користуємось зазвичай, може роз’їдати… Багато чого. Можливо, навіть межі між світами, – пояснив Люціус. – Колись в моєму світі бог Смерті таким чином намагався вийти до живих.

– І?..

– Не вийшов. З тих пір у нас в пантеоні є ще один бог. Але я не бачу тут другого Хальварда Скольда. І не бачу дріади, яка могла б створити бога у противагу. Не чіпай енергії смерті, – попередив мене Люціус, – якщо не хочеш мати серйозних проблем.

– Наша некромантія не така, – спробував посперечатися я.

– Можливо. У всякому разі, я не дам тобі формул, хоч їх і маю. Якщо тут магія інакша, то вони тобі просто не пригодяться. Якщо однакова…

Тоді краще до неї не наближатися. Люціус цього не сказав, але я зрозумів його уже без слів. Він не просто був проти, а й збирався зробити все, що завгодно, аби запобігти створенню пристрою, який продукуватиме подібну енергію.

– Гаразд, – погодився я, – постараюсь бути максимально обережним в межах цього експерименту. Можливо, мені вдасться зробити щось простіше і безпечніше.

– Так. Зрештою, в більш мирній формі некромантія буває корисною. Але, Кіране, – Люціус примружився, – якщо щось піде не так, я особисто прийду нищити цей артефакт, присягаюся.

Мені було незручно запитувати, але я відчував, що за цим приховується щось дуже особисте. Чоловік згадав про свою доньку…

– Сподіваюсь, тоді все закінчилось добре? – спитав я.

Люц кивнув. Його обличчя осяяла легка харизматична усмішка.

– Так. Якщо будуть якісь успіхи, Кіране, я буду радий перевірити артефакт і переконатись, що з ним все в порядку. Ми могли б попрацювати над результатом разом, аби пересвідчитись, що усе безпечно.

Люціус простягнув руку, пропонуючи мені співпрацю, і я на кілька секунд зам’явся. З одного боку, чому він відмовляється мені допомогти, а потім ось так легко хоче влізти у мою роботу? З іншого, я справді вляпався у щось погане – і відчував це власною лускою.

Можливо, мені і багато років, але я дракон і маю досвід життя лише в одному світі. А Люціус був президентом, наскільки я знаю, і країну свою не загробив.

Я ж в королі не прагну. Ніколи б не наважився.

Зрештою я всміхнувся і стиснув його долоню.

– Буду радий бачити в себе в лабораторії, – сказав я, – думаю, ми могли б подивитись на універсальний перетворювач разом, так?

– Так, – погодився Люціус. – Чудова ідея. Я обов’язково зазирну.

Ми обмінялись усмішками.

– І раджу придивитись до пана ректора уважніше, – додав Люціус. – Якщо вже він таке просить… Можливо, він планує щось серйозніше, ніж просто пройти акредитацію.

Ця думка раніше не приходила мені в голову, але я кивнув. Шанси є. Горнбім, звісно, лінива істота, але хтозна…

Від Люціуса я вийшов трохи спокійнішим і уже випрацював план дій, що робитиму з артефактом і як його тестуватиму. Але, коли підійшов до дверей своєї лабораторії у підвалах, одразу мало не знавіснів.

Там знов смерділо клятим Ніколя.