6 (2)

– Кіране, – ласкаво промовила я, підкрадаючись до нього, – ти знаєш, що буде, якщо ти зараз перетворишся?

– Гр-р-р!

– Ти роздушиш пристрій.

– Та ну його… Ректорові в дупу.

– А я перетворюсь на маленьку відбивну, зроблену молотком під назвою «дракон червоний лютий», і доведеться тобі довго-довго відмивати від цієї відбивної стіни…

Я простягнула руку і спробувала погладити Кірана по передпліччю. Він, працюючи, як завжди, засукав рукава, і я торкалась оголеної шкіри. Від цього простого контакту самій стало гарячіше, ніж мусило, зате дракон поступово заспокоювався.

Спрацювало!

– Розкажи мені, що ти зараз робиш, а я поки позбираю те, що ти розкидав, – я взялась збирати папірці.

Це явно були ректорські документи, деінде навіть з гербовими печатками, і я про всяк випадок винесла їх до центральної лабораторії, перш ніж прийти до Кірана і вислухати його відповідь.

– Отже?

– Це має бути універсальний магічний перетворювач, – пояснив дракон, уже не намагаючись спопелити поглядом усе живе  неживе довкола. – Ректор наполіг на тому, щоб я взявся за його термінове завдання, бо це… Важливо для акредитації.

– Ага. І воно тебе дратує?

– Дуже! – випалив чоловік. – Тобто, гм… Це навіть цікаво. Він поставив певні вимоги, і я спочатку прикинув теоретичну модель, і ніби все виходило. Але коли почав збирати ланки передачі докупи, зрозумів, що воно навіть на малій потужності вхідного магічного потоку працює паскудно. Що там буде, коли я підніму натиск до бажаного рівня… Нічого хорошого. Про це навіть думати не слід! І воно так не на часі…

– А що не виходить?

– Магія не йде. Причому, уявляєш, – він почухав потилицю, – спочатку все доволі непогано працювало. Сила нормально проходила. Так, не всюди. Потім я вніс корективи, і воно полетіло. Спробував відкотити до першого варіанту, бодай малопотужного, і воно ніяк не відновлюється. Чи то я геть дурний і забув, як спочатку все стояло? Може, зробив не по схемі і навіть цього не помітив? Не уявляю, в чому може бути справа.

Я підійшла до столу і глянула на нього під іншим кутом. Іноді мені вдавалось ввімкнути той самий особливий магічний зір, який так цінував Кіран.

На жаль, керувати цим поки що було важко. Якби ж я змогла нормально вивчити, що як працює, що воно означає… Тоді користі від мене було б набагато більше! А так, звичайне дівча, що може подавати папірці і…

Варто було пірнути у свої роздуми, як перед очима все попливло, і я побачила тонкі магічні нитки, що розпливаються довкола. Вони нагадували справжню павутину, і дуже плутану. Спочатку я не бачила в ній ніякої системи, а головне, не розуміла, чому так відбувається, а потім помітила. Ну дійсно!

– Кіране, вони не перевантажуються. Ти постійно тягнеш живі енергетичні канали, коли намагаєшся поміняти їх місцями.

– Але так не має бути.

– Ну… Не знаю. Можливо, пристрої… – я спробувала витягнути з голови знання шкільної фізики, яка виявилась набагато ближчою до магії, ніж ті знання, що я могла добути з прочитаного фентезі. – Гм, резонують?

Кіран зиркнув на мене, потім на стіл. Потім знову на мене. Аж раптом – мало не засяяв від радості, і на його вустах розквітнула майже непристойна усмішка.

– Ну звісно! – вигукнув він. – Виходить, вони постійно активують одне одного за рахунок резонансу, подібних частот роботи, близького розташування одне до одного і викиду енергій, адже ККД не може бути стовідсотковим! Таким чином, ниті енергії не гаснуть, і я щоразу робив все гірше і гірше, коли переставляв їх місцями. Зараз ми все деактивуємо! Я підстелю заклинанням, а потім, якщо все вийде, спробую перенести на правильну основу, аби гасило решту магії.

Те, що робив Кіран далі, я навіть не могла описати, бо нічогісінько не розуміла в подібних чарах. Єдине, на що вистачало моєї «кваліфікації» – захоплено водити очима з одного боку в інший. Магічний зір так і не вимкнувся, і я побачила, як від його нейтралізатора-закляття згасли енерголінії, а потім поступово загорілися одна за одною.

Звісно, я коментувала усе, що бачила, а дракон орієнтувався на мої вказівки.

– Дякую! Елю, – видихнув радісно Кіран, коли закінчив підготовчу роботу, – ти справжній геній!

– Геній у нас ти, – я скуйовдила його волосся, – а я так, допомагаю іноді, намагаюсь підкинути розумні ідеї.

Після того, як пальці пробіглись по його волоссю, я раптом подумала, що це, напевне, це не зовсім доречно, так гладити свого начальника. Але ну приємно ж… В нього такі м’які кучері, тільки й хочеться, що торкатися, перебирати…

Кіран підсунувся до мене ближче, схилив голову, і робити це стало зручніше. Можливо, ще більш недоречно, але хто відмовляється від того, щоб почухати за вушком муркотливого дракона? Жодна притомна людина того не зробить.