6 (1)

Ельвіра

Я прокинулась від того, що в кімнаті щось гупнуло.

Вчора ввечері, після тестування, я була настільки втомлена, що майже одразу лягла спати. Вночі бачила Кірана, який повторював мені, що я його істинна пара та маю народити йому дітей, маленьких драконяток, а потім забиратися геть, тому що матері з такої горе-потраплянки точно хорошої не вийде.

Відкривши очі, я довго лежала і намагалась позбутись гіркого післясмаку триклятого сну. Відчуття були такі, ніби хтось десятки разів перекрутив мої страхи, посилюючи їх, і звів до максимуму.

Найгірше, сон був доволі правдивим. Матір з мене точно вийшла б нікудишня. Я ж не знаю, як воно – про когось дбати та любити. Власного прикладу ніколи не мала, матері не знала, а як познайомилась, то пошкодувала про це одразу.

Королева Лінерика – точно не ідеал і не ходяче втілення любові до свого чада. Те, що вона зараз в божевільні, анітрохи не виправдовує її колишніх дій.

Тож, мабуть, добре, що Кірана я насправді не цікавлю, інакше на нього чекало б велетенське розчарування. Я не вмію бути нормальною, мене не навчили. Кому захочеться самотужки виправляти усі помилки виховання та вигрібати сміття з чужої голови?

Правильно. Нікому.

…Гупнуло знову, і я злізла з ліжка. Спинилась на мить перед дзеркалом і скривилась через своє відображення. Тонка піжама тільки зайвий раз підкреслювала, яка я худа. Звісно, ельфійка і має бути тендітною, але…

Не відчувала я себе ельфійкою. З мене навіть дракон би кращий вийшов!

– Але ти не дракон. Ти – гостровухе незрозуміло що, – прокоментувала я, проводячи пальцем по шраму, який тягнувся між грудьми аж до живота і виблискував при світлі, наче був вкритим лускою. – Донька ельфійки і її «ідеального вибору для хорошого генетичного матеріалу». Кого б твоя матінка не обрала, з його генетикою явно щось пішло не так. Або вона переоцінила власну персону.

Відображення мовчало. Попереднє дзеркало, що стояло тут раніше, було балакливим і постійно сипало компліментами. Мені довелось попросити Кірана забрати його геть.

Вислуховувати ті облудливі заяви – останнє, чого я насправді хотіла.

Я позбулась піжами, натягнула швидко шкіряні штани та чоловічу сорочку, яку переробила на манер зручної блузки для себе. Навіть добре, що я не маю пишних форм, інакше тиснуло б в груди. А зараз саме те, що потрібно, дуже навіть зручний фасон вийшов.

Думала піти поснідати, але, крокуючи коридором, почула чергове гупання з підсобного приміщення.

– Та щоб мене, – пробурмотіла я і рушила перевіряти, що ж там відбувається.

Зазвичай Кіран займався своїми винаходами в центральній залі лабораторії. Там же він іноді спав в драконячій подобі, коли інстинкти брали гору над здоровим глуздом, дракон занадто сильно рвався на свободу і буквально вимагав перетворення. Чоловік пояснив мені, що для його виду нормально охороняти скарби, а його винаходи – скарби і є.

Я сказала, що розумію. Я свої скарби (зазвичай їжу) теж охороняла б в драконячій подобі. Якби не з’їдала все так швидко.

Цього разу Кіран явно вирішив зрадити собі у звичках, якщо вже обрав таке місце для проведення експериментів. Крім того, він захопився настільки, що навіть не почув, як я постукала. Довелось зазирнути всередину.

Чоловік нависав над столом. Тонка світла сорочка напнулась на його плечах, підкреслюючи рельєфні м’язи – так і хотілось торкнутися, хоча я, звісно, такої слабкості собі не дозволила.

Не можна.

На великому столі, що займав мало не половину підсобки, валялось безліч деталей. Я побачила посібник з магічної трансформації, під ним – кілька енергетичних панелей, щось дуже подібне на гру, на якій ми тренувалися з Кіраном, тільки зі складнішою структурою. На додачу – цілі стоси тонких дротів і мікро-перетворювачі, які дракон намагався зібрати в одне ціле.

– Все гаразд? – гукнула я.

– Не гаразд, – пробурчав він. – Не гаразд. А зараз з тобою що не так?.. Працюй давай! Ну!

Кіран вдарив кулаком по стільниці, і від його пальців полетіли в різні боки енергетичні сигнали. Майбутній пристрій спалахнув, пощастило ще, що не загорівся, тоді швидко згас, повертаючись у свій нормальний стан.

Запанувала тиша. Експеримент, як я зрозуміла, не вдався: енергія навіть не пішла далі першої станції. Щось їй заважало.

Кіран роздратовано штовхнув папку з документацією на підлогу, і вони розсипалися вихором довкола. Я осудливо зиркнула на дракона, але він цього навіть не помітив.

– Зар-р-р-раза! – обурене гарчання наповнило усю печеру. – Чому ти не виходиш! Ну що з тобою не так! Чому я такий дур-р-р-рний!

На потилиці на руках з’явилась луска. А це означало швидке перетворення, і, якщо Кіран не втримається, він же тут все рознесе!

Що ж, доведеться терміново заспокоювати розгніваного дракона… Дарма я на ветеринара не вступала, коли кликали, зараз би пригодилося. Але доведеться працювати з чим є.