5 (4)

Взагалі-то драконяче лігво було розташовано максимально далеко від ректора. Він любив жити на висоті, я ж зайняв підвальну частину, бо там більше простору. Недалеко від некромантів, щоправда, але вони сусіди тихі, нічого страшного.

Та цей шлях, на який у нормального студента пішло б півгодини, я подолав хвилин за десять, перескакуючи одним кроком через кілька сходинок. На моє щастя, ректор виявився на місці, в своєму кабінеті, попри пізню годину.

– Кіране, – всміхнувся він, – який неочікуваний візит… Ще й так пізно! Чим завдячую?..

– Оцим, – я роздратовано поклав прямо перед ним артефакти, які знайшов в своєму матраці. – Прямісінько з моєї спальні, можете собі уявити?

– Ем… А що це?

– Артефакти. Для стеження.

– Ви винайшли їх, знаходячись у ліжку?

– Я виколупав їх зі свого матрацу, і не треба прикидатися дурнем. Я знаю, що у ректора є можливість несанкціонованого доступу до будь-якого приміщення, і не сумніваюсь, що ви скористалися своїм, попри те, що я, очевидно, буду дуже і дуже проти цього.

Ректор подарував мені дещо здивований погляд.

– Кіране, я не розумію, в чому справа.

– Не розумієте? Дуже погано, – фиркнув я. – Мені здається, що вам варто перестати ламати комедію. Ви знаєте, про що йде мова. Ви подбали про те, щоб це опинилось у мене в спальні. Намагаєтесь стежити. Ставите палиці в колеса. Дозволяєте королеві втручатися спочатку в ЄПІ, потім в тестування, змінювати його процедуру…

– Хіба не обернулось все на краще?

– Ні, і вам добре це відомо. Ми з Ельвірою пройшли тести, але це наша, а не ваша заслуга. Якщо ще раз я побачу у себе в кімнаті якісь речі, яких там не має бути, або звідти щось зникне…

– Ну нащо ці погрози, Кіране! Ти ж розумний, дорослий дракон і все чудово розумієш. Не варто зайвих криків, – спробував заспокоїти мене ректор.

Від цього у мене ледь іскри з очей не посипалися. Ні, я точно не потребую його втішань, якщо він не хоче відростити крила в терміновому позаплановому порядку та гарненько політати на них від стіни до стіни, а потім ще з високої вежі.

Артефакти з дзенькотом полетіли на стільницю. Не хоче розмовляти по-людськи – будемо по-драконячи.

– Вальдемаре, – я нахилився до нього, і в стільницю вп’ялися довгі драконячі пазурі, – я, звісно, ні на що не натякаю, але злити дракона – це погана ідея. Дуже раджу передати це королеві Мелані, якщо вона не може дійти до такого висновку самотужки.

Ректор кахикнув.

– Я все розумію, і розумію цей гнів, – обережно почав він. – Але наша королева навряд чи дослухається до таких попереджень. Вона вельми вперта особа.

– Ага. Я теж буваю вельми впертою особою, коли мені щось потрібно. А зараз саме так і відбувається, бо я дуже, дуже хочу, аби з Ельвірою все було гаразд, і нам перестали заважати нормально жити своїм життям.

– Так, звісно, це… Це дратує, – погодився чоловік. – Справді. І мені дуже шкода. Але я натякаю на те, що варто використовувати інші міри перестороги, не лише попереджати королеву. Я міг би встати на ваш бік і… Гальмувати Мелані. Не тільки напряму, пояснюючи їй, чому так чинити не можна, а й опосередковано. Наприклад, мені було б зовсім не складно іноді, гм, не виконувати деякі її накази. Або виконувати їх не так якісно, як вона того бажає, для того, щоб забезпечити вам з Ельвірою більш спокійний час. Розумієш, Кіране, до чого я хилю?

– Ти хочеш хабаря.

– Співпраці. Лише співпраці. Я згоден спиняти Мелані і повідомляти про всі її плани, але лише в тому випадку, якщо універсальний перетворювач магічних енергій трішки підійметься вгору в списку планів. Чим вище він буде, тим в більшій безпеці леді Ельвіра. Мені ж потрібно убезпечити себе чимось від королівського гніву, правильно?

Визнавати це не хотілось, але Горнбім говорив доволі слушні речі. Я ледь не заскрипів зубами, вислуховуючи це, але зрештою все-таки кивнув, погоджуючись.

– Це має сенс. Я почну займатись артефактом. Але роботу над ним доведеться відкласти, якщо з Ельвірою будуть проблеми, бо ви ж розумієте, дракон заради своєї нареченої гори зверне і взагалі зробить все, що завгодно. Ми зрозуміли одне одного, адже так?

– Звичайно, – закивав Вальдемар. – Я впевнений, що ми вже знайшли спільну мову, – він всміхнувся. – Було дуже приємно поспілкуватися, Кіране.

– Мені теж.

Ми потиснули одне одному руки, хоча не відчували ані краплі позитивних емоцій, і я вийшов, прихопивши з собою артефакти для стеження.

Сподіваюсь, ректор все-таки триматиме своє слово, інакше мені доведеться шукати інші способи захисту Ельвіри. Я-то їх знайду, а от наша академія навряд чи десь добуде такий корисний їй артефакт…